Night mystery - Конотопська відьма , Night mystery

На світанку, коли ліс наповнювався свіжістю ранку, а роса ще не встигала висохнути з листя, Олена прогулювалась уздовж знайомих стежок.

 Вона чула, як листя шепоче їй на вухо, а лінії між світом живих і мертвих були розмиті. Вона була відьмою, і це означало, що її життя, хоч і виглядало таким же, як у звичайних людей, було наповнене магією, яку мали лише обрані.

 Вона була одна, бо її сила була одночасно і благословенням, і прокляттям.

Вона почувала це в кожному подиху, в кожному русі свого тіла. Але все змінилося, коли він прийшов до лісу. 

Це було не звичайне пересічне знайомство. Олена одразу відчула його присутність — хлопець, з яким її шляхи, здавалось би, повинні були перетнутись.

Його звали Микола. Він був звичайним селянином, котрий часто подорожував через ліс у справах села. 

Він не знав про магію, не розумів, що її існування дійсно реальне, але він не відчував страху. Його душа була чистою і непідкупною.

Перші рази їхніх зустрічей вони просто мовчки ходили поряд, іноді обмінюючись поглядами, а іноді й короткими словами. 

Але з кожним днем їхні зустрічі ставали все частішими, і невідомо чому, Олена почала відчувати незвичне тепло в серці.

Її міць, її магія, все це не мало значення поруч з ним. Микола був її контрастом: він не боявся її, і це притягувало її, бо відьма ніколи не знала справжнього відчуття захищеності. 

Вона змогла побачити у ньому те, чого давно не мала — справжнє людське тепло.

І ось одного разу, коли сонце заходило за обрій, і останні промені освітлювали ліс, Олена підійшла до нього, зізнавшись у своїх почуттях. 

"Миколо, я не можу більше приховувати своїх почуттів. Ти став для мене більше, ніж просто знайомий. Ти — моє світло."

І Микола, з його відкритими, безстрашними очима, відповів: "Я знаю, Олено. Я бачу тебе. І я відчуваю, що між нами є щось більше. Я не боюся тебе, бо ти справжня, ти не просто магія, ти людина."

Ці слова стали початком їхньої історії.