Аксія - Нуль в Чарівній школі , Аксія

Пошуки втрачених спогадів

"Це дуже сумно", - сказала Іскорка. "Може, ми зможемо тобі допомогти?"

"Я не знаю", - відповів Забудько. "Я просто хочу згадати своє життя".

"Може, ти згадаєш щось, коли побачиш ці речі", - сказала Іскорка.

Вони показували йому старовинні меблі, картини, статуї. Забудько дивився на них з цікавістю, але нічого не згадував.

"Може, це допоможе йому?" - сказала Іскорка, показуючи Місячний Кулон.

Вони дали кулон Забудькові, і раптом Нуль помітив стару книгу, що лежала на столі. Він взяв її в руки та почав гортати сторінки.

"Дивись, тут є якісь малюнки", - сказав він.

Він показав книгу Забудькові, і той скрикнув:

"Це ж я!"

На малюнку був зображений хлопчик, який дуже нагадував Забудька. Він був одягнений в дивний одяг і тримав в руках якийсь предмет.

"Що це за предмет?" - запитала Іскорка.

"Це мій чарівний ключ", - відповів Забудько. "Він допомагає мені відкривати двері в інші світи".

"Так ти ж чарівник!" - вигукнула Іскорка.

" Я пам'ятаю, що я люблю досліджувати нові місця і допомагати людям, а ще я син чарівника, який колись працював у цій школі."-відповів Забудько

"Це чудово!" - сказала Іскорка. "Ти можеш згадати, що з тобою трапилось ?

"Одного разу я знайшов таємний прохід, який вів до іншого світу. Я вирішив дослідити цей світ, але потрапив у пастку. Мій чарівний ключ загубився, і я втратив пам'ять."

Нуль та Іскорка вирішили допомогти йому знайти його чарівний ключ. Вони вирушили на пошуки таємного проходу.

Вони пройшли по всіх коридорах, по всіх класах, по всіх інших приміщеннях школи. Забудько дивився навкруги з цікавістю, але нічого не згадував.

"Я не знаю, що робити", - сказала Іскорка. "Я боюся, що ми ніколи не зможемо йому допомогти. "

"Не хвилюйся", - сказав Нуль. "Ми не здамося. Ми обов'язково знайдемо спосіб ".

Раптом Забудько зупинився біля однієї зі стін. Він дивився на неї з якимось дивним виразом обличчя.

"Що таке?" - запитала Іскорка.

"Я пам'ятаю це місце", - сказав Забудько." Тут я знайшов таємний прохід, який вів до іншого світу".

"Тоді ходімо туди!" - вигукнула Іскорка. "Може, ми знайдемо там твій ключ"

"Я пам'ятаю, що він знаходиться за однією з картин", - відповів Забудько. "Але я не знаю, за якою саме".

Іскорка і Нуль почали оглядати всі картини в школі. Вони шукали щось, що могло б вказати на таємний прохід.

"Може, ця картина?" - запитала Іскорка, показуючи на картину із зображенням старого замку.

Забудько підійшов до картини та почав її уважно розглядати.

"Так, це вона!" - вигукнув він. "За цією картиною знаходиться таємний прохід".

Іскорка і Нуль допомогли Забудькові відсунути картину. За нею відкрився темний отвір.

"Ось він!" - сказав Забудько. "Це і є прохід до чарівного світу".

Іскорка і Нуль переглянулися. Вони трохи боялися йти в невідомий світ, але вирішили, що повинні допомогти Забудькові.

"Ми йдемо з тобою", - сказала Іскорка.

Забудько посміхнувся.

"Дякую вам", - сказав він. "Я знаю, що ви мені допоможете".

Вони ввійшли в темний отвір і опинилися в довгому коридорі. Коридор був темний і вологий. Вони йшли вперед, поки не побачили світло.

"Ось він, чарівний світ!" - вигукнув Забудько.

Друзі опинилися в красивому саду. Він був наповнений різноманітними квітами та рослинами. Тут росли троянди всіх кольорів веселки, ніжні лілії, запашні жасмини та багато інших дивовижних квітів. Дерева в саду були високі та розлогі, їхні крони створювали тінь та прохолоду. У саду також були невеликі озера з кришталево чистою водою, в яких плавали золоті рибки. Стежки в саду були вимощені білим каменем, вони звивалися між квітами та деревами, ведучи до замку,  який стояв посередині саду.

"Тут дуже красиво!" - сказала Іскорка.

"Так, тут дійсно чарівно!" - погодився Нуль.

Замок був великий та величний. Збудований з білого каменю та прикрашений золотими баштами та куполами. Мав багато вікон, які сяяли на сонці, немов діаманти. Головний вхід до замку був прикрашений двома статуями левів, які охороняли його спокій. Усередині замок був просторий та світлий. Його стіни прикрашені красивими тканинами із зображеннями чарівних істот,  а підлога встелена м'якими килимами. У центрі залу стояв великий стіл, на якому лежала книга.

"Що це за книга?" - запитала Іскорка.

"Це книга заклинань", - відповів Забудько. "У ній записані всі чарівні заклинання, які існують у світі".

"А ти можеш прочитати одне з них?" - запитала Іскорка.

"Так", - відповів Забудько. "Але для цього мені потрібен мій чарівний ключ".

"Може, він тут?" - запитав Нуль, оглядаючи зал.

"Я думаю, що він знаходиться в одній із кімнат замку", - сказав Забудько. "Але я не знаю, в якій саме".

Друзі вирішили обшукати всі кімнати. Вони довго ходили по коридорах, заглядаючи в кожну. Але ніде не було видно чарівного ключа.

Раптом Забудько зупинився біля однієї з дверей. Він дивився на неї з якимось дивним виразом обличчя.

"Ти щось згадав?" - запитала Іскорка.

"Я згадав цю кімнату", - сказав Забудько. "Здається тут я зберігав свій чарівний ключ".

Він відчинив двері.Вона була маленькою та затишною. У кімнаті було багато різноманітних предметів. Нуль та Іскорка почали шукати ключ, але нічого не могли знайти.

Раптом Забудько вигукнув: "Я знаю, де ключ!"

Він підійшов до старої шафи та відчинив її. На полиці лежала скринька. Забудько відкрив її та дістав звідти маленький чарівний ключ.

"Ось він!" - вигукнув хлопчик і підняв його високо над головою.

"А тепер ти можеш прочитати заклинання з книги?" - запитав Нуль.

"Так", - відповів Забудько. "Але для цього мені потрібно трохи часу, щоб згадати слова заклинання".

Забудько відкрив книгу заклинань і почав читати. Через кілька хвилин він закінчив читання і закрив книгу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍