Джей Ві - Пастка, Джей Ві

- Тварюка! — завопіла дівчина, намагаючись дістатись фіктивного залицяльника. — Відпусти мене!

- І скільки ще разів ти маєш мене про це попрохати? — награно роззявив рота чоловік.

- Ти! Ти підглядав за мною, поки я… поки я…

- Поки ти виплакувала свої позбавлені величі роки. Так, пан Ілай завжди до Ваших послуг, — кивнув він. — Твоє первісне прохання я виконав, але друге прохання було від мого Майстра — піймати біглянку. І я гідно виконав обидва! Уявляєш? Отож… Ласкаво просимо у моїй пастці, Мельпомено.

На порожній досі вулиці з’являлись люди у смарагдових мантіях. Вони тісно обступили Мельпомену, придушуючи бажання відшмагати панянку батогом.

- Бачите, а ви не вірили, що я спроможний спіймати музу, — іронічно звернувся Ілай до Архіваріуса, який допоміг одягнути йому церемоніальну мантію.

- Дозволь відрекомендуватись, Мельпомено, — театрально відкашлявся чоловік. — Ілай Канаріс — незрівнянний новобраний Великий Майстер Алікорнової ложі.

Ілай амбітно задер підборіддя й сам собі зааплодував.

- Я пройшов цей дикунський тест і нарешті став… — кружляв навколо себе Ілай, аж поки Архіваріус погрозливо не зиркнув. — Ну, ким став, — заспокоюючись, закінчив репліку Ілай.

- Але спеціально для такої вродливої красуні поясню, — не втримавсь чоловік і присів поруч з музою. — Наш Великий Майстер вирішив залишити ложу і обрав відповідного заступника — дивакуватого хлопчиську Ілая, який насправді володіє усіма якостями істинного Майстра: хитрістю, відважністю та силою. Мені потрібно було скласти тест. Розумієш, посвячення у Майстри таке. Спершу треба зганьбитись, як недолугий новачок, а потім реалізувати найвідважніший подвиг — приборкати створіння, котре до скону ти поклявся охороняти.

- Пам’ятаєш, Архіваріусе, як мене обцмокали на обіді? — скочив на ноги Ілай, старий же сухо промовчав. — Тааак, то моя ганьба, а це, — прокрутив ріг у грудях Мельпомени ще раз, і красуня заскиглила, вкриваючись крижаним потом, — моя перемога.

Муза, не втримуючи біль всередині, несамовито закричала, палаючи під власними сльозами.

- Обожнюю цей момент, — розважався Ілай.

Раптом він схопив музу за підборіддя, змушуючи дивитись йому у вічі, й пальцем, зануреним у блакитну кров, вивів магічний символ на її лобі.

- Тепер ти від мене нікуди не дінешся, — прошипів Ілай, вириваючи останню троянду з синього волосся. — Славімо ж силу Алікорна!

- Славімо силу Алікорна! — підтримали адепти.

- Ваша Світлосте, — вклонився Великий Архіваріус. — Як вам вдалось випустити полонянку? Адже згідно правил я слідкував за кожним вашим кроком, і ви ніяк не взаємодіяли з дівчиною…

- А, це. Доки в щілину заглядав, язиком злизав один з символів та якось весь захист і посипався, — смикнув плечем Ілай. — Випадково вийшло.

Новоспечений Великий Майстер переливчасто зареготав, і Архіваріус ледь стримався, аби роздратовано не вдарити себе по обличчі.

Ілай прокашлявся та офіційно розпорядився:

- Закувати музу в кайданки і ув’язнити в найтемнішій вежі.

Щойно офіцери підняли закляклу пожирачку душ, як Ілай їх зупинив, щоб поставити Мельпомені останнє запитання:

- До речі, де твої магічні штукенції, німфо? Найгостріший на землі меч та ота чудернацька театральна маска. Другий вік відшукати не вдається.

- Я — муза, — гнівно виправила вона.

- Та плювати якось. То де твої манатки, кралю?

- Щойно виберусь, зжеру твою душу першою, — заприсяглась вона.

- Ой-ой. Зараз в штани напудю, — гримасував Ілай та враз посерйознів:

- Легендарні знаряддя де? Їх ду-у-уже не вистачає в моєму новому кабінеті. Кабінеті Великого Майстра.

І бадьоро вихіхікуючи, Ілай подався до кав’ярні, де він таки вип’є ту кляту лавандову каву.

Кінець