Стася - "Ритм твоїх слів", Стася

Глава 4: Музикант, який не шукає правил

Олексій легко відкинувся на спинку стільця, крутячи в руках ложечку від цукру. Він звик до таких випадкових зустрічей. Але ця жінка — зовсім не той тип, що ведеться на безтурботні жарти чи банальну чарівність. І це його розважало.

— Ти ж не з тих, хто вірить у долю? — запитав він, кидаючи на Катерину зацікавлений погляд.

Вона зробила ковток кави, задумливо примружившись.

— Якщо доля — це набір випадковостей, які ми собі вигадуємо, щоб виправдати безглузді рішення, то ні.

Олексій не стримав усмішку.

— Значить, ти вважаєш, що все має бути чітко сплановано?

— Так, у житті має бути структура. Плани, розклад. Логіка.

— А що робити з несподіваними речами?

Катерина знизала плечима.

— Вони тільки псують плани.

Олексій розсміявся.

— О, Катерино, ти б ненавиділа моє життя.

— Вже ненавиджу. — Вона скептично глянула на нього. — Ти музикант. Це вже багато що пояснює.

— І що саме?

— Творчі особистості живуть хаосом, плутають день із ніччю, вічно шукають натхнення в речах, які нормальні люди навіть не помічають.

— А ще вони знаходять прекрасне в тому, що інші вважають звичайним, — додав він, піднімаючи погляд.

Катерина на мить зависла. Їй не сподобалося, як він це сказав. Немов вона втратила щось важливе, поки жила своїм впорядкованим життям.

— І часто запізнюються, — нарешті відповіла вона, ховаючи збентеження за сарказмом.

Олексій усміхнувся, не сперечаючись.

— До речі, а що ти взагалі тут робиш? У сенсі — у кав'ярні? Якщо твій розклад такий суворий, у тебе мав би бути план на цей вечір.

Катерина стиснула губи, заколивавшись.

— Я… мала працювати. Але сьогодні мені дали вихідний.

— І ти поняття не маєш, що з цим робити, — докінчив він за неї, уважно вивчаючи її реакцію.

Катерина здалася.

— Можливо.

Олексій усміхнувся ширше.

— Ну що ж. У такому випадку дозволь мені трохи зіпсувати твій запланований вечір… який не має плану.

— І що ти пропонуєш?

Олексій нахилився трохи ближче, і в його очах з’явився знайомий блиск авантюризму.

— Випити ще один келих вина, перестати думати про графіки і… побачити, куди нас занесе.

Катерина зітхнула. Вона точно пошкодує про це завтра.

— Добре. Але без дурниць.

— Катерино, я — суцільна дурниця.

Вона закотила очі.

— Я вже помітила.

Але чомусь не пішла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍