Natasha - Життя моє ти де?, Natasha

Після страшного нічного дзвінка запанувала гнітюча тиша. Герої сиділи в одній кімнаті, нікого не чіпаючи, ніхто не міг вимовити жодного слова. Лише випадковий скрип підлоги чи краплі дощу за вікном.

Раптом Оксана не витримала, почала кричати, рвати на собі волосся. Дівчата кинулися її заспокоювати та капати заспокійливе. Після того, як Оксана заснула, Галя й Анна курили на кухні.

— Що тепер робити, Галь?

— Я звідки знаю? Треба щось думати!

— Вже через три години за мною Андрій приїде.

— Ти все ж таки їдеш?

— Ну так! У мене контракт із його фірмою!

Тут Галя не витримала й закричала:

— Тобто серйозно? Саме в той момент, коли ти найбільше потрібна своїй сестрі, ти хочеш поїхати з якимось… і залишити свою сестру на призволяще?! Ти адекватна взагалі? Ти хоч розумієш, що ти робиш? Вона ж тобі цього потім не пробачить! Поки вона буде збирати себе по шматках, ти будеш кар’єру фотомоделі будувати?!

Раптом із кімнати вибігла Оксана й, накинувшись із божевільним виглядом на сестру, закричала:

— Ти ж казав , що будеш поруч у горі й радості! Ти ж обіцяв Вітяяя! Ти ж обіцяв!!!

Її крик ставав просто демонічним, а Анна не знала, як від неї відчепитися. Галя стояла, як вкопана.

— Та відчепися від мене! — відштовхнувши сестру, Анна схопила валізу й вибігла з квартири, зателефонувавши Андрію:

— Забери мене просто зараз!

Оксана, сидячи на підлозі посеред кімнати, кричала:

— Давай, тікай, дурень, тікай… Ти ж обіцяв…

Вона впала на підлогу, згорнулася калачиком і гірко заплакала. Галя зрозуміла, що виходу немає: її подруга в великій біді, а друга — просто зрадниця. Вона викликала швидку допомогу. Лікарі зробили укол Оксані й прописали таблетки, попередньо порадивши показати дівчину неврологу та психологу.

Минуло кілька місяців після похорону Віктора. Якось Галя привела Оксану додому після візиту до лікаря. Стан подруги значно погіршився. Вона перебувала на обліку в психіатра й не могла нічого робити самостійно. Від Анни не було жодної звістки. У дітей у школі значно погіршилися оцінки, а прогули сина ставали безкінечними. Дуже втомлена, Галя лягла на ліжко й не помітила, як заснула.

Оксана вийшла на вулицю. Дівчина брела вулицями в весільній сукні з червоними від сліз очима. Перехожі, здавалося, або не помічали її, або робили вигляд, що не бачать. Довго блукала Оксана вулицями та провулками, аж поки пізньої ночі її ноги не привели до одного з міських парків, де був міст через ставок.

Ставши на міст, вона раптом почула, як її хтось покликав. Обернувшись, вона побачила Віктора. Він простягав до неї руки й усміхався. Побачивши коханого, Оксана кинулася до нього в обійми.

— Чому ти так довго? Ти ж обіцяв прийти… Де ти був?

— Пробач, люба моя, затримався!

Віктор поцілував її, і вони разом пішли через міст.

Вранці, прокинувшись і побачивши відчинені двері, Галя з жахом забігла до кімнати Оксани, але її там не було. Раптом у двері подзвонили. Відкривши, Галя побачила поліцію.

— Добрий день, — сказав поліцейський. — Вам знайома ця дівчина?

Він простягнув фотографію. Галя знепритомніла. На фото була Оксана у весільній сукні з  вічною усмішкою на обличчі.