Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як тільки я зайшов у свій кабінет, то одразу прийнявся за роботу. Але спокою не було. Та ситуація з охороною не давала мені спокою: як, чорт забирай, вона могла вивести Тараса і Андрія з себе? Їх же ніколи нічого не виводило з рівноваги. Тарас навіть під обстрілом залишався незворушним. Саме це я і хотів з’ясувати.
— Охороно! — гукнув я, відклавши папери вбік.
Через кілька секунд у кімнату зайшли десятеро чоловіків. Міцні, мовчазні, на вигляд професіонали, яким нічого не страшно. Серед них стояли і Тарас з Андрієм, які виглядали, м’яко кажучи, не в своїй тарілці.
— Залиштеся, — звернувся я до них. — Усі решта можуть йти.
Охоронці, не ставлячи жодних запитань, одразу вийшли, а Тарас із Андрієм залишилися, стоячи прямо переді мною. Їхній вигляд був таким, ніби їх щойно допитували три дні без перерви. Я ледь стримав посмішку.
— Ну? — почав я, схрещуючи руки на грудях. — Як пройшла поїздка? Таке враження, ніби вас катували. Що вона питала?
Андрій і Тарас переглянулися, ніби не знали, з чого почати.
— Щось про мене? — підштовхнув я їх.
Андрій швидко заперечив:
— Ні.
— Спочатку вона питала всяке… — почав Тарас, зітхнувши. — Чи знаємо ми таблицю множення, чи вміємо малювати…
— Ага, — підхопив Андрій. — Потім перейшла до особистого. Чи одружені ми, чи є в нас діти…
— А потім, — продовжив Тарас, і його голос набув обуреного тону, — почала ставити питання конкретно мені. Який у мене улюблений колір, яка зарплата, куди ми їдемо, скільки мені років.
— І? — я ледь стримував сміх, уявляючи цю сцену.
— І коли я почав її ігнорувати, вона переключилася на Андрія!
Андрій зітхнув важко, наче це було найгірше, що могло з ним трапитись у житті.
— Вона почала питати мене, чи знаю я алфавіт, чи вмію читати, писати… танцювати! — Андрій помітно насупився. — А коли і я її почав ігнорувати…
Тут вони переглянулися, і Тарас додав:
— Вона почала співати.
Я підняв брови.
— Співати?
— Співати, — підтвердив Андрій з таким виразом обличчя, ніби це був смертний вирок.
— Співає вона, м’яко кажучи, не дуже, — уточнив Тарас, і я помітив, як його очі блиснули роздратуванням. — А коли ми зупинилися на світлофорі, вона почала чіплятися до мене: “Дай покермувати! Ну дай покермувати!”
Андрій знову підхопив:
— А потім чергувала: спів, крики, “дай покермувати”, спів, знову “дай покермувати”.
Я ледь не засміявся, але втримався, тримаючи серйозний вираз обличчя.
— І як же це закінчилося? — запитав я, хоча відповідь була очевидною.
Андрій і Тарас, як за командою, хором вигукнули:
— Та ми мало не вмерли, поки сюди доїхали!
Я вже не міг стриматись і злегка посміхнувся. Вони виглядали такими нещасними, що мені навіть стало їх трохи шкода.
— Ну що ж, — нарешті сказав я, вирівнюючи голос. — Я вам доплачу за це.
Їхні обличчя трохи пожвавішали.
— Можете йти.
Андрій і Тарас не стали чекати другого запрошення. Вони швидко розвернулися і вийшли з кабінету, залишивши мене одного.Я усміхнувся ширше, згадуючи їхні розповіді. Спокійних і незворушних охоронців, яких не міг зламати жоден ворог, змогла довести до стану розпачу дівчина зі співами та питаннями. Софіє, ти просто щось неймовірне.
Я закрив ноутбук і підвівся. Працювати більше не хотілось.
— Цікаво, що ж ти ще вигадаєш, Софіє, — пробурмотів я собі під ніс.
Залишивши кабінет, я попрямував у бік її кімнати. Час це з’ясувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра без правил , Тея Найт», після закриття браузера.