SigmArs - Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs

Розділ I - Той день

4 роки тому.

Звідусіль голосно гриміло, поверхню землі трясло мов скажену.

Скрізь одна тьма. Хлопець з чималими зусиллями відкриває очі, піднімаючи голову.

— Де... це... я?

Перед ним відкрилась далеко не позитивна картина. Густі шари пилу піднімались звідусіль проносившись з високою швидкістю повз того.

Він лежав на поверхні з плоских шматків каміння, дуже високо над землею. Звідусіль стирчали якісь величезні кам’яні будівлі. Віддалено вони нагадували мурашники, але дуже-дуже витягнуті в гору, прямокутної форми, з рівними квадратними дірками схожими на вікна. Все довкола виглядало потрощеним.

— Що тут сталося?

(—Здається, я перебуваю на виступу, високо над землею. Але, як я сюди взагалі потрапив? Зовсім недавно ж був вдома)

— О боже...що...що з моїм тілом?

Тоді підліток побачив дещо, м’яко кажучи, неприємне. Торкнувшись прохолодної щоки і пройшовшись по лицю своїми кволими руками той відчув величезну кількість порізів. Також ліва рука не могла зрушити з мертвої точки та виглядала синьою та в поганому стані, а пальці на ній перекошені в різні боки. Той спробував встати, але чомусь тіло не піддавалося. Тоді, повернувши голову, на скільки була можливість, він зрозумів одну з причин. Його ноги, як і половину тіла було складно розпізнати, на їх місці лежала купа кам’яних уламків. Біля своїх п'ят той побачив невелику червону калюжу.

— Краще надіюсь це не те що я думаю...

З’явилась відчуття нестерпної болі по всьому тілу, стали просочуватись сльози.

Той вирішив, якось заспокоїти себе, в безвиході, і озирнувшись в той же момент помітив чийсь образ неподалік. Сконцентрувавши залишки сил і ретельно придивившись, хлопець усвідомив, що силует був жіночим.

(— Може вона тут з такої же причини що і я?) - гадав він.

— Гей, вибачте! – намався хлопець привернути до себе увагу.

(—Можна дізнатися, де я та що зі мною відбувається!)

(— Здається, вона мене не чує.)

— Допоможіть мені, будь ласка!! – закричав він, що є сил.

Через деякий час дівчина повернулась у його сторону.

Вона підняла голову, яку до тих пір приховувала щільна тінь, що падала від стіни позаду неї. Дівчина в дивному розірваному одязі своїм пронизливим поглядом почала дивитися в йогот вічі.

Що тут в біса відбувається?! – думав я в котре, і у відчаї намагався відвести свій погляд в інший бік.

— Але я почув голос з того боку.

Через шум вітру я не розумів слів її крику. Земля знов затремтіла, і в мить засік, як одна з брил десь дуже далеко понеслась до землі з пронизливим шумом. Спалахнув гучний тріск. Від падіння кам’яної брили неподалік звучали численні крики.

— Повезло, що мене там не було, – налякано спостерігав я за цим, відчуваючи трохи полегшення.

Від дівчини продовжували лунати незрозумілі для його слова. Схоже, вона щось намагалася донести, але бурхливі потоки вітри заважали цьому. Над кволою жіночою фігурою він вмить побачив, як щось пронеслось гучно тріснуло. 

Потім на місці падіння піднялася чимала хмара пилу, але  швидко розійшлася.

— Кх...як так.... Цього не може бути... – дивився пустим поглядом хлопець в бік силуету.

— Я у це не вірю, це все не може бути реальністю! – з зусиллями викрикував той, намагаючись відкинути з голови те, що, промайнуло тільки що перед очами, і все це підкріплювалося сильним болем по всьому тілу. Він спробував поворушитись, але марно. Його тіло опинилося у набагато гіршому стані, ніж здавалося на перший погляд. Мозок одразу ж наповнило відчуття відчаю і пустоти. Його лице опустилося додолу. Схоже втратив свідомість.

Але на цьому все не закінчувалось.

Його пробудило дивне сяйво, що почало стрімко просочуватись скрізь уламки каменю і та долоню підлітка. Потім йшла важкість по всьому тілі. Було відчуття, що щось тягне додолу, як потік водоспаду зі скелі. Невелички шматки каміння почали ругатися туди, звідки, випромінювалося загадкове сяйво. Незабаром і великі брили поруч з ним долучились до цього «танцю», починаючи рухатися в бік найблищого урвища. Тріщини також збільшувались.

— І що тепер?

Земля почала зникати з-під ніг, але він на мить встиг схопитися за залізний прут, що стирчав з будівлі.

— Я… не… збираюся помирати тут!

Але це його не врятувало. Друга рука теж оніміла і відірвалися від залізного прута. Кілька секунд потому його тіло тіло почало стрімголов летіти до низу поруч з уламками, із кожною секундою прискорюючись ще більше. Світло навколо ставало все яскравішим, неначе тьмяна свічка раптово перетворилася в багаття. Кам'яні брили навкруги поступово зменшились і за мить встигли кудись безслідно розчинитися.

Далі се повернулося догори ногами. Чим нижче той падав, тим падіння чомусь сповільнювалося. Хлопець відчував що палає, але навкруги не було і трохи тепла. Сили вичерпувались і  очі поступово зачинялися.

Неочікувано, але у один момент тіло остаточно замерло в повітрі.

Відчуття як у пустці. Той почав повільно відкривати очі, зазираючи через свої поранені руки.

(— Я ще живий?)

Навколо лише яскраве жовте сяйво на тлі білого простору.

(— І куди я потрапив тепер?)

Тут йому відразу стало дуже не по собі. Ніби затримав подих, і вже не може відновити його...

Хтось ніби закрив доступ по повітря.

(— Як всі відчують мою утрату, а що ж мати? Якщо я залишу їх, я більше не побачу радісних облич, не зможу допомогти їм у важку хвилину.)

— Я...не.... хочу……зщезнути...

Очі потроху почали замикатися, але перед тим я побачив когось знайомого і відчув теплоту .

— Ма...ту..ся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍