Arachne - Танець МечІв , Arachne

Глибоко в горах, під покровом стародавніх дерев, на території, куди не проникає шум світу, сидів мудрець. Його старе, але вражаюче міцне обличчя здавалося застиглим у часі. Він був у медитації посеред просторої кімнати свого маєтку — порожня, але повна тиші, ця кімната служила йому місцем для споглядання та концентрації.

У центрі кімнати, під високою стелею, струменіло світло, ледь помітне, як місячні промені, що стосуються стародавніх фресок, що прикрашають стіни. Вогники кількох свічок м'яко вагалися на вітрі, що проникав крізь відчинені вікна, але цей вітер був неземним, наче час повільно минав через кімнату.

Раптом тиша була порушена - на грудях мудреця, поверх його простої, але вишуканої мантії, засвітився амулет, який він носив століттями. Світло, яке він випромінював, було незвичайним — рожевий із золотими відблисками, ніби він був витканий з найдальших променів вранішнього сонця. Світло м'яко огортало кімнату, заповнюючи її невимовним відчуттям того, що щось велике ось-ось станеться.

Мудрець повільно розплющив очі, його обличчя залишалося спокійним, але в глибині його погляду читалася безмежна мудрість і розуміння того, що цей момент був вирішений наперед. Амулет був більший, ніж просто прикраса — це був древній артефакт, пов'язаний із тканиною часу, і його свічення означало одне: початок нової епохи.

Він нахилив голову вперед і тихо, майже пошепки вимовив слова, які луною прокотилися по кімнаті:

— Час настав.

З цими словами амулет спалахнув яскравіше, і магічна енергія почала наповнювати простір навколо нього. Стіни кімнати немов ожили, стародавні символи на них засяяли, відбиваючи магічну силу часу, яку він зберігав у цьому місці. Світ зовні продовжував свою течію, але всередині маєтку відчувалося, як реальність почала змінюватися.

Мудрець знав, що мечі, які він зберігав століттями, чекали на цей момент. Вони довго спали, запечатані у своїх древніх формах, але тепер настав час їхнього пробудження. За межами кімнати, у сховищах під землею, де зберігалися ці артефакти, почався рух — давні мечі, ув'язнені в магічні футляри, почали світитися, відгукуючись на поклик амулету.

Мудрець підвівся на ноги, його рухи були повільними і плавними, але в них відчувалася сила та рішучість. Він знав, що це пробудження стане початком великого шляху. Мечі, втілені в людські форми, повинні були знову вступити в цей світ, щоб протистояти темряві, що насувається.

Він ступив до дверей, знаючи, що його шлях знову веде до тих, хто був народжений у давнину, щоб захистити світ. Мудрець зупинився на порозі, глянув на гори, вкриті туманом, і сказав слова, які тільки міг зрозуміти:

- Наша історія починається.

Мудрець тихо вийшов з кімнати, і м'яке світло, яке випромінювало амулет на його грудях, ледь помітно осявало шлях перед ним. Стіни його маєтку, вкриті символами стародавньої магії, немов ожили, відгукуючись на енергію, що наростає. Кроки мудреця були неквапливими, але кожна нога впевнено ступала на кам'яні плити, наче він знав, що робить і куди йде.

Він прямував до святилища, розташованого глибоко під його домом. Це було стародавнє місце сили, сховище часів, де мешкала магія, яку він спостерігав століттями. Тут були й ті самі мечі — запечатані в магічні футляри, які захищали їх від часу і світу, доки вони не знадобляться знову.

Коли він йшов коридорами, все навколо починало змінюватися. Стіни, виготовлені зі старого, чорного дерева, почали м'яко вібрувати, пропускаючи через себе потоки стародавньої енергії. Зростаюча сила мудреця наповнювала маєток, як приливна хвиля. Духи, що мешкають у горах, прокинулися, відчуваючи, як магічний бар'єр на мить посилився, а потім знову стабілізувався.

Мудрець зупинився перед масивними кам'яними дверима, що вели до святилища. Вони були вкриті різьбленням, що зображує стародавні сцени із забутих часів — легенди про самураїв, битви та великі війни, які колись вирували по всій землі. У центрі дверей вигравірували символ нескінченності, знак, що відображає його зв'язок з вічним потоком часу.

Мудрець витяг руку, і його пальці ледь торкнулися каменю. Від його дотику двері почали відчинятися самі собою, з легким гулом, наче підкоряючись його волі. За дверима відчинилося святилище — величезне підземне приміщення, повне давніх артефактів та символів.

У центрі святилища, на піднесенні, стояли п'ять постаментів, кожен із яких був призначений одного з легендарних мечів. Мечі, укладені у спеціальні футляри, мерехтіли слабким світлом. Ці мечі не були простою зброєю — вони зберігали в собі душі, історію та силу тих, хто колись володів ними.

Мудрець повільно підійшов до центру кімнати та зупинився перед кожним постаментом. Його очі ковзали по футлярах, і він ніби бачив не просто холодну сталь, а живі сутності, ув'язнені всередині. Масамуне, Мурасаме, Дзуйхо, Інугамі Куроші та Фудзісане — всі вони були тут, чекаючи свого часу. І тепер, коли амулет засвітився, ця година настала.

Він витяг руку і підняв амулет, який продовжував випромінювати те саме рожево-золоте світло. Мудрець заплющив очі і глибоко зітхнув. Його голос залунав глухо, як далека луна, коли він почав вимовляти давні слова ритуалу:

- Toki no tamashī ga mezameru toki desu. Hikari to yami no aida ni aru chikara o yobisamasu. (Душі часу повинні прокинутися. Ми закликаємо силу між світлом і пітьмою.)

Слова були давніми, мовою, яку вже давно забутий у цьому світі. З кожним вимовленим складом повітря навколо нього починало вібрувати. Поступово світло, що виходить від амулету, ставало яскравішим, освітлюючи святилище золотисто-рожевими потоками. Ці потоки, як живі істоти, повільно розтікалися підлогою і піднімалися вздовж стін, освітлюючи символи і руни, вирізані на камені.

Мудрець стояв у центрі святилища, тримаючи амулет у руці, його голос продовжував звучати, наповнюючи повітря давніми словами ритуалу. Енергія, що виходить від нього, ставала все сильнішою, закручуючись у потоки світла, яке заповнило простір навколо.