Джон Грін - Досить Катрін

— Про що ця книжка? — запитав батько.

Хлопчик поклав книжку батькові на коліна і відповів:

— Колу бракує частини. Частина, якої бракує, має форму піци.

— Піци чи шматка піци? — усміхаючись, батько поклав свою велику руку йому на маківку.

— Так, тату. Шматка. Отож коло шукає свою частину. Воно знаходить багато не тих частин. Тоді знаходить правильну. Але потім залишає її. Це кінець.

— А ти колись почуваєшся, наче коло, якому бракує частини? — запитав батько.

— Тату, я не коло, я хлопчик.

І батькова усмішка пригасла трохи — вундеркінд умів читати, але не все розумів. Коли б Колін тільки знав, що йому бракує частини, що його нездатність упізнати себе в історії про коло була невиправною проблемою, то знав би тоді й те, що з часом решта світу його наздожене. Є ще й інша історія, яку він запам’ятав, але не усвідомив: якби він тільки зрозумів, що у байці про черепаху та зайця йдеться більше ніж про черепаху та зайця,[11] то міг би вберегтися від великої халепи.

Через три роки його прийняли до Калманівської школи — безоплатно, бо матінка викладала там; він був тільки на рік молодший від більшості однокласників. Батько спонукав його вчитися більше й наполегливіше, та Колін був не з тих вундеркіндів, які вступають до коледжу в одинадцять років. Мати з батьком вважали правильним, щоб він просувався напівприскореним темпом заради того, що вони називали його «соціальним добробутом».

Але з соціальним добробутом не склалося. Колін не вирізнявся умінням заводити друзів. Просто у нього і в хлопців з його класу були різні забавки. Наприклад, Колін на перервах любив зображувати робота. Механічною ходою, ритмічно погойдуючи руками, він на рівних ногах підходив до Роберта Кейзмена і монотонним голосом говорив: «Я РОБОТ. Я МОЖУ ВІДПОВІСТИ НА БУДЬ-ЯКЕ ЗАПИТАННЯ. ТИ ХОЧЕШ ЗНАТИ, ХТО БУВ ЧОТИРНАДЦЯТИМ ПРЕЗИДЕНТОМ?»

— Добре, — погоджувався Роберт. — Моє запитання таке: чому ти такий дебіл, Кале?

Хоча Колінове ім'я вимовлялося «кОлін», улюбленою забавкою Роберта Кейзмена у першому класі було називати його «калом», доки той не починав плакати, що зазвичай не забирало багато часу, бо Колін був, як говорила мати, «чутливим». Він лише хотів погратися в робота, Господи! Що в цьому поганого?!

У другому класі Роберт Кейзмен та інші діти трохи подорослішали. Просто дражнитися їм уже було замало, а палицями й камінням можна було поламати ребра, отож вони винайшли «дибу».[12] Коліна клали на підлогу і четверо хлопців брали його кожен за кінцівку і тягли. Щось на кшталт четвертування, але у виконанні семирічних дітей це було не так трагічно, просто тупо і неприємно. Через це він гадав, що його ніхто не любить, що насправді так і було. Єдиною розрадою Коліна було думати, що одного дня він набуде ваги. Він стане знаменитим. А з них ніхто не стане. Саме тому, говорила матінка, вони й глузували з нього. «Вони тобі заздрять», — повторювала вона. Та Колін знав краще. Вони не заздрили. Просто його не любили. Іноді це так просто.

Отож і Колін, і його батьки були дуже задоволені та втішені, коли на самому початку третього класу Колін Сінґлтон покращив свій соціальний добробут, завоювавши (на короткий час) серце найвродливішої восьмирічної дівчинки в усьому Чикаго.

(чотири)

Близько третьої години ночі Колін зупинився в зоні відпочинку біля Падуке, штат Кентуккі, відкинув спинку сидіння назад, аж поки вона не вперлась у Гассанові ноги, й заснув. Години за чотири прокинувся — Гассан штовхав його в спину через сидіння.

— Кафіре, я тут паралізований. Підніми цю бісову спинку, заради Бога.

Коліну наснилися його спогади про Катріну. Він намацав важіль і підняв спинку сидіння.

— Яке пекло, — сказав Гассан. — Хтось здох у мене в роті вночі.

— М-м-м, я сплю.

— У мене з рота тхне, мов із розритої могили. Ти взяв зубну пасту?

— Для цього є спеціальна назва. Fetor hepaticus. Це відбувається на останній стадії…

— Не цікавить, — перервав Гассан. Він завжди казав це, коли Колін починав ухилятися від теми. — Зубна паста?

— Туалетний набір у сумці в багажнику, — відповів Колін.[13]

Гассан грюкнув дверцятами, потім іще кришкою багажника, і Колін, протираючи очі, остаточно прокинувся. Поки друг колінкував на бетоні обличчям до Мекки, Колін пішов до вбиральні (у кабінці на стіні було написано: «КайфУ ТРЕБА?» і номер телефону. Розмірковуючи над тим, секс чи наркотики пропонує невідомий благодійник, Колін уперше, відколи безпорадно лежав на килимі у себе в кімнаті, піддався своїй найбільшій пристрасті — занаграмив: кайфу треба — у брата фейк).

Він вийшов у кентуккійське тепло і сів за стіл для пікніка напроти Гассана. Той довбав стіл складаним ножичком, який висів у нього на брелоку для ключів. Колін дивився на нього, упершись підборіддям у стільницю і підклавши під нього долоні.

— Що ти робиш?

— Поки ти стирчав там, я сів за столик отут в якійсь дірі у Кентуккі й помітив, що хтось видряпав на ньому: «БОГ НИНАВИДЕ ГОЛУБЦІВ». Крім того, що це граматичний жах, це сміховинно. От я й виправляю на «Бог ненавидить голубці». Це важко заперечити. Всі ненавидять голубці.

— А я люблю голубці, — промимрив Колін.

— Ти любиш чимало всілякого лайна.

Поки Гассан видряпував «Бог ненавидить голубці», Колінова думка пронеслась отаким звивистим маршрутом: 1) голубці, 2) Катріна № 19, 3) рубінове намисто, яке він купив їй п’ять місяців і сімнадцять днів тому, 4) більшість рубінів походять з Індії, яка 5) була під контролем Сполученого Королівства, де 6) прем’єр-міністром був Вінстон Черчилль і 7) цікаво, як багато хороших політиків, таких як Черчилль, а також Ґанді, були лисими, натомість 8) багато жорстоких диктаторів, таких як Гітлер, Сталін і Саддам Хуссейн, мали вуса. Але 9) Муссоліні тільки зрідка носив вуса, і 10) багато хороших науковців мали вуса, наприклад, італієць Руджеро Одді, який 11) відкрив (і назвав своїм іменем) сфінктер у кишковому тракті, сфінктер Одді, один із кількох не надто відомих сфінктерів, до яких належить, наприклад, і 12) зіничний сфінктер.

На останньому можна зупинитися детальніше. Гассан Гарбіш з’явився у Калманівській школі в десятому класі після десяти років хоумскулінгу — навчання вдома, він був розумний, хоч і не вундеркінд. Тієї осені Гассан і Колін, який навчався тоді в дев’ятому, обидва записалися на математичний курс. Але ніколи не