anetaboychuk - Місія: Приховати кохання , anetaboychuk

Коли раптом двері різко розчинилися з гучним грюкотом. Усі голови повернулися до входу. На порозі стояв високий хлопець з рішучим виразом обличчя, очі якого палали люттю. Це був Ростик. І в універі він був відомий своєю імпульсивністю та непередбачуваністю. Про це я і сама знала.

Ми з Віткою, здивовано підняли голови. Хлопець не зупиняючись, стрімко пройшов крізь зал, прямуючи до сусіднього столика, за яким сидів юнак разом зі своїми друзями. Хлопець, на якого він націлився, був моїм одногрупником Ільою Демещуком.

"Боже в що він вляпався вже".- Подумала, але так і не зрозуміла кого саме з хлопців стосувалась думка.

- Що ти собі дозволяєш?! – гримнув Ростислав підходячи до Іллі, його голос був гучним і різким, привертаючи увагу всіх навколо. 

Юнак, спершу здивований, спробував піднятися, але Ростислав різко схопив його за комір сорочки, примушуючи залишатися на місці. 

Ніка відчула, як напруга в залі зростає. Вона побачила, як інші студенти зупинилися, перестали їсти та говорити, уважно стежачи за тим, що відбувається. Деякі дістали свої телефони, готові знімати відео.

Віта виглядала наляканою, я й сама злякалась до чортиків.Гаразд одне виводити жартома Ростислава на агресію в дома перед батьками чи приколюватись. Але зараз бачити як він, стоїть перед Ільою. 

Аж раптом мене осяює...

Я СТАРОСТА!

"Я староста групи," думала . "Не можу допустити, щоб хтось із моїх одногрупників постраждав, навіть якщо він завинив."

Я піднялася з-за столу, відчуваючи, як ноги трохи тремтять від напруги. Думки були сповнені рішучості. "Я не можу просто сидіти і дивитися. Це моя відповідальність - вирішувати конфлікти, а не допустити їх загострення."

"Я повинна бути сильною," думала вона. "Ростислав  не повинен вирішувати це питання кулаками. Ми повинні знайти інший спосіб вирішити цю проблему." Якою б вона не була.

Підійшовши до хлопця я поклала руку йому на плече, намагаючись привернути його увагу.

- Ми не вирішимо це насильством Коваленко.

Коли вперше вимовила прізвище хлопця –  відчула, що це слово випливає з рота, наче дотики випадково натрапили на смак. Вона намагалася виглядати спокійно, але в душі відчувала невпевненість і трохи емоцій. Адже зажви назвала Ростислава по імені.

Ростислав обернувся до мене, його очі все ще палали гнівом, але я продовжувала:

- Я староста цієї групи. Це мій обов'язок - вирішувати такі питання. Давай поговоримо про це спокійно, щоб там у вас не сталось. 

Ростислав повільно відпустив Іллю хоча його обличчя залишалося напруженим. Я відчула полегшення, але розуміла, що це лише початок. Вона подивилася на юнака, який виглядав розгубленим і наляканим.

Її думки залишалися зосередженими на головному: вона не могла дозволити конфлікту перерости в щось серйозніше. Як староста, вона знала, що її обов'язок - зберігати мир і порядок серед своїх одногрупників, навіть якщо це означає втрутитися в складні і напружені ситуації.

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо чекаєте продовження

❤️