Юлія Келер - Пʼять пелюсток любові, Юлія Келер

Він так захопився, що Юкі стало не по собі, звідки у чужої людини стільки інформації про дядькові бажання.

- А ви знали дядька особисто?

- Я одного разу спілкувався з Кодзі. Він був сповнений сил, ідей, розповідав про свої плани. Він не збирався помирати, а тут таке, як обухом по голові, але якщо ви хочете залишити все як є, то без вашої згоди нічого зносити не будуть. Тепер ви господиня і вам вирішувати.

- Ясно. Мені треба порадитись із чоловіком. - Так Юкі представила Саймона. Вони не були розписані, а жили вже багато років у цивільному шлюбі, але вона його вважала своїм чоловіком - хай не за законом, але по серцю, - а чи вважав він її своєю дружиною, Юкі було неважливо.

- Ну що ж, мій підпис є. Коли приступите до роботи? - пожвавилася вона, обтрушуючись і кидаючи погляд навколо себе.

- Та хоч зараз. Ми, звичайно, нікого не очікували тут побачити, але інструменти всі при нас.

Юкі хотіла запитати його ім'я, але чоловік, який не представився і, очевидно, виступав у ролі виконроба, вже рушив до робітників і про щось із ними домовлявся. Їй все здавалося дивним, але подітися було нікуди, тим більше вона не знала справи. Чоловік, здавалося, знає свою справу, тому вона довірилася йому, мовляв, хай будують, а там буде видно. Юкі, загалом задоволена, повернулася знову до будинку.

- Де ти так довго була? - запитав Саймон і напружився. Він сам боявся поткнутися надвір. Злякався. Як завжди, Юкі довелося самій з усім розбиратися, але нічого такого страшного не сталося.

Вона встала біля вікна, окинула щасливим оком свої володіння і з полегшенням зітхнула. - Приїхали будівельники. Мені потрібно було розписатись у договорі.

- У якому ще договорі? - квапливо вигукнув Саймон.

- У договорі будівництва. Чого ти бісишся, я не зрозумію? Вони не можуть продовжувати працювати на моїй ділянці без мого підпису. Ти як маленький, чесне слово. - Юкі похитала головою і скривилася

- Ти що й справді підписала незрозумілий документ, який тобі взяли та підсунули? Ти бачиш усіх цих людей уперше у житті. Боже мій, як можна бути такою наївною!

Саймон не міг повірити своїм вухам. Він був настільки прагматичний, що диву давався, наскільки Юкі іноді була дурна у своїх вчинках - вона діяла дуже необдумано, за його чоловічим сталевим поняттям.

- Слухай, вийшов би тоді зі мною і корчив би з себе розумника, а зараз що зроблено, те зроблено.

Юкі спохмурніла і тихо пішла на другий поверх вивчати будинок, що легко їй дістався, а Саймон тим часом залишився сидіти на матраці, зігнувши ноги в колінах і склавши на них руки. Він сидів і думав, що його так напружує в цьому будинку - так це те, що Юкі лисніє від щастя, і це зрозуміло, але чомусь йому тривожно на душі. Здавалося б, спадщина щедра, ось так ось несподівано і раптом вони багаті, хоча це багатство ще потрібно облаштувати, але будівельники вже з лишком взялися до справи. Якщо далі так піде, то через пару місяців приведеться тут все до пуття і готовий будинок з терасою і бензоколонкою будуть, нарешті, в їхньому розпорядженні.

Саймон усміхнувся куточком рота і вирішив бути м'якше з Юкі, не тиснути на неї і ні в чому не дорікати, мовляв, вона не маленька і сама з усім розбереться, а то виходить, що він як буркун, не встигла вона отримати свою спадщину, як він псує їй настрій.

Юкі було шкода дядька, але вона не відчувала всю обтяженість горя. Його раптова смерть була як грім серед ясного неба, але не настільки, щоб журитися. Її швидше хвилювало інше питання, чому все його добро дісталося саме їй, невже він і справді був такий самотній. Про це вона ніколи не дізнається, як і про те, що рухало їм під час написання заповіту, що спонукало його на такий вчинок, чому він так вирішив, чому не заповідав її мамі, чому все їй і за які заслуги. Можливо, він вчинив так, бо було модно залишати своє майно племінникам, мовляв, бачиш, дядько був що треба, чивий, а ти хоч раз подзвонила б, і тепер тебе замучить совість.

Юкі прийняла майно як належне, а чому і ні, адже цим потрібно ще займатися і хто, крім неї, витрачатиме свій час - мама по вуха у справах, тату теж ніколи - так що правильно, що дядько заповідав все їй. Він знав, що тільки Юкі щиро зрадіє несподіваному поповненню своїх активів і гідно доведе все до кінця.

У Юкі в животі бурчало. Час був снідати. Вони могли б замовити, припустимо, піцу, але жоден доставник не їхав би на задвірки. Саймон уже сидів у машині і підозріло поглядав на робітників. І як він не намагався відновити втрачену в собі гармонію, все одно засів у його душі черв'як сумніву і не давав спокою його невиразним думкам, що спливали щохвилини в голові.

"Якого біса Юкі порається?" - буркнув собі під ніс Саймон і забарабанив пальцями по керму. Він двічі посигналив і впіймав на собі погляди робітників, які відразу повернулися на сигнали автомобіля.

"От же втупилися", - знову пирхнув Саймон і нервово зайорзав на місці.

Юкі підбігла до пікапу, струсила волосся з чола і протараторила:

- Знаєш, що, їдь ти один, а я залишуся. Раптом їм щось знадобиться. І привези мені солодке. І кави не забудь, з вівсяним молоком без цукру.

- Стривай, ти це чого? Ти збираєшся стирчати тут цілий день із цими людьми?

Вона кивнула і повернулася знову до хати. Саймон завів мотор і з вереском рушив. Він здивувався, з якою легкістю машина завелася, ніби нова, наче підмінили.