Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Відносно майбутнього. З моменту нашого знайомства я Вами щиро захоплююся. Звісно дикість ставити такі запитання, але чи можна мені сподіватися стати такою професійною, як Ви? Наразі мені не до навчання. Хочу освоїти надійну професію й заробляти гроші.

Кілька секунд пані Навроцька думала та уважно дивилася на мене, а потім підняла брівку й відповіла:

– Це якось неочікувано. Діано, Ви серйозно? Але ж освіта політеху відкриває багато шляхів, навіть за кордон. А в мене чим захоплюватись? Я ганяю поверхами та полями й давно забула, що теж закінчила університет і можу викладати. Та деякі обставини закрили мені цю дорогу. Добре подумайте, перш ніж приймати подібне рішення, – знову прочитала мені лекцію рієлторка.

– Але ж і в мене обставини, – зітхнула я у відповідь.

– Що ж, це так. Тоді ось Вам іще одна моя візитка, з домашнім телефоном. Коли надумаєте, буду рада знову допомогти. Я бачу, Ви розумна й навчатися будете легко. Може дійсно Ви праві? Столичні університети нікуди не подінуться. Як заробите грошенят і навчання зробиться простішим, – замислено сказала дама та підвезла мене сьогодні до самого будинку старенького професора.

Розділ 4. Стажистка

З останніх подій виходило, що не така вже я й безталанна. А може то Магда допомагає мені з небес? В той день, коли її не стало, я залишилась на землі крихітною піщинкою, без роду-племені та не знала: куди подітися? Але віщунка встигла познайомити мене з професором, що у найтяжчий момент пригрів та допоміг. Він, в свою чергу, познайомив мене з відомим у столиці рієлтором. І ця талановита пані вмить виконала нездійсненну мрію сироти – володіти столичною квартирою.

Потім я побажала забути про минуле й навчитися заробляти гроші. І пані Навроцька знову люб'язно погодилася допомогти. До недавніх страшних подій я навіть не здогадувалась, що існує така професія як рієлтор. Наразі я крутилася в чужій постелі, а за стіною кашляв Архип Борисович. Говорити йому, що відмовлюся від навчання заради роботи з нерухомістю я не буду, бо він мене просто прокляне!

Але ж порадитися з кимось треба. Цьому мене завжди навчала Магда... Стоп! А чому б не з нею? І я поїхала на кладовище. Поприбиралась трохи та весь час розказувала вголос провидиці новини свого життя. А що такого? У цьому місці завжди панує пустка. Хіба що вдалині ще якась жінка порпається на могилці. І все. На сотні метрів немає жодної живої душі.

Звісно збоку це виглядало так, наче після смерті дорогої опікунки в мене проблеми з головою. Чи може справжня мати, як викидала на смітник, десь зачепила мій маленький мозок? Та я, не криючись, розповіла сивілі все. А як замовкла й оцінила квіти на могилці та вже збиралася піти, почула легенький вітерець... До цього на просторах кладовища стояв повний штиль, навіть трава не ворушилась. А подих промайнув і стих!

– Ба! Як це розуміти? Як згоду чи відмову? Підкажи! – спитала я у вітру, але подиху більше не відчула. Постояла почекала трохи та дивлячись на скромне фото Магди, нашвидкуруч прикріплене в день похорону, пообіцяла дещо. А саме: стати кращою рієлторкою столиці та встановити тут гарну стелу. А тоді вже можна й про навчання подумати.

Після повернення до квартири відразу взялася за телефон і набрала пані Навроцьку. З упевненістю підлітка, котрий збирається полетіти в космос, попрохала взяти мене стажисткою. Обіцяла вдень і вночі навчатися високої майстерності. На це Софія розсміялася й відповіла:

– А я й не сумнівалася, Діано! Тільки вночі я відпочиваю, але день дійсно часто розпочинається доволі рано. Це як клієнт замовить. Адже він завжди - головний. Перше правило хорошого рієлтора і його треба пам’ятати. Ласкаво прошу до професії, дівчинко!

Саме з цих слів я розпочну відверту сповідь про нове життя, насичене та дивне. Те, яке не захотіла відкрити мені Магда. Добра віщунка приховала від мене дикість і страждання, хоч точно бачила їх.

Вранці я одягла свій єдиний костюмчик, в котрому не потрапила навчатися до КПІ. Здавалося так я виглядаю офіційніше. А вже щасливий він чи ні - покаже час.

Софія зустріла мене посмішкою, яка зазвичай сяє на обличчях красунь з глянцю та привітала наступним:

– Доброго ранку, стажисте! У нас сьогодні купа справ. Тому слухаємо й запам’ятовуємо все мовчки та геть не заважаємо. О’кей?

– Так! Я виконуватиму всі Ваші накази, тільки зробіть з мене найкращу, – бовкнула я у відповідь і навіть не здогадувалась: скільки пророчих слів вимовила вголос.

Знаєте, людині завжди чогось недостатньо! Ось я, наприклад, спочатку мріяла про квартиру в столиці та вже маю її. Правда мені зовсім не до вподоби аромати, що залишились від колишніх пожильців. А ще полчища тарганів, котрих можна смажити на вечерю... Тьху! Це вже з мене лізуть столичні жарти.

Щоб ті створіння не забралися під ковдру вночі, я встановила розкладачку біля вікна. Там було світліше й можна роздивлятися зорі та вогники на Дніпрі. Спитаєте чи гнітив мене страх або самотність? НІ! Адже перший день навчання подарував таку нестерпну втому, що я просто не відчувала ніг.

Тоді ж я поклялася, що вранці ввічливо відмовлюся від катування біганиною й забуду про ту професію навіки. Але настав ранок і моя впертість подолала слабкість. Забувши про припухлі ніжки, я знову й знову доводила собі принциповість характеру.

З кожним днем моє змучене тіло ставало гнучкішим і витривалішим. Я повторювала в голові влучні фразочки Софії та інколи вмикала диктофон. Але як тільки безжальна жінка побачила моє заняття, то наказала працювати мозком, наче відрізала.

Деякий час мої думки нещадно плутались та через кілька днів я зрозуміла, що не безнадійна. А ближче до вихідного мала єдину мрію: проспати цілий день. Ось тільки у придбаній власності ці мрії розвіялися і я взялася за прибирання. А в понеділок звісно щиро пошкодувала, що не проспала вихідний.

Пані Навроцька була жінкою ризикованих намірів. Уявляєте, вона дозволила мені самостійно поговорити з одним затурканим клієнтом і він погодився купити! Наставниця уважно слухала й кивала, а як тільки той проковтнув наживку -приєдналась і не залишила клієнту жодних шансів до відступу. Софія похвалила мене та вказала на помилки. Але я не ображалась, адже мрія стати найкращою, не відпускала й на мить.

Наступний вихідний також пройшов у тісній співпраці зі шваброю, ганчірками та милом. Не знаю, що там з моїм професіоналізмом, але найтонша талія уже вимальовувалася чітко. А ще від біганини сходами, без ліфтів, мої раніше довгі ніжки тепер стали пружні й привабливі. Адже за неповний місяць ми з Софією нарахували десь з півсотні неробочих ліфтів. Не так і багато!