John Miller - Lisa and Girls, John Miller

Відкривши очі, хлопець прикрив обличчя рукою від яскравого світла.
— Живий, слава Богу! — донісся згори голос Хендеса, переливаючись по кімнаті металевим ехом.
Томас застогнав від болі, що вдарила йому у скроні.
— Не рухайся, я проаналізую стан твого організму.
Почувся гучний писк. Хлопець затиснув долонями вуха.
— Бляха, боляче! Де я? — кліпнувши пару разів, він спробував стабілізувати розмиту картинку перед очима. — Що, в біса, сталося?
— Ти знаходишся у своїй кімнаті, —голос Хендеса замовк на кілька секунд. — Я почав підозрювати щось неладне, зважаючи на твою затримку. Знайшов тебе в ліфті, на першому поверсі... але без свідомості. Так, я завершив аналіз стану і, згідно висновку, в тебе наразі присутні дуже сильно виражені ознаки перевтоми. Скажи мені, людино, ти спиш взагалі?
Томас слабо кивнув головою у відповідь.
Хендес нічого не відповів.
— Яка зараз година?
— Майже шоста ранку. Без п'яти хвилин.
Хлопець закрив очі:
— Виходить, я був без свідомості майже дві години? Ну піздець...
Писк стих.
— Можеш спробувати піднятися на ноги, але обережно, — м'яко пролунав голос Хендеса.
Зосередившись, Томас спробував піднятися. Змінивши позу "лежачи" на позу "сидячи" на дивані, він оглянув кімнату. Зір потихеньку почав приходити в норму.
— Все завершилося набагато краще, ніж я собі представляв, — розсміявся Хендес. — Що ж, твоя перша зміна майже скінчилася. До дому маєш доїхати, мозок витримає таке навантаження. Але, якщо без жартів - відпочинь трохи. Твій стан на даний момент... не дуже файний. Я би навіть сказав, поганий. Тобі треба терміново перепочити.
— Я би з радістю, але коледж...
— Зараз я наполягаю на цьому, — в голосі Хендеса пролунали нотки серйозності. — Можеш проігнорувати мою рекомендацію, але, якщо знову десь вирубишся, сподівайся тільки на себе або на обізнаність та дружелюбну реакцію оточуючих людей. Поза центром я вже, на жаль, допомогти тобі нічим не зможу.
Томас, зітхнувши, зліз з дивану.
Годинник над моніторами запищав, сигналізуючи про кінець нічної зміни. Хлопець подивився на електронне табло: 06:00.
Діставши з кармана мобільний телефон, він набрав номер Майкла.
— Алло? — почувся сонний голос з динаміка.
— Алло, Майк, це Том...
Почувся тріск і кілька віддалених грубих слів.
— Майкі, ти на зв'язку?
— Пішла звідси нахєр, шалава! Вибач, друже, ми вчора трохи перебрали зі спиртними напоями, а тепер... та йди нахєр, я сказав! Сука, яка ж ти приставуча, їй-богу! Бляха, в мене так голова болить...
— Не повіриш, дядьку, — Томас почухав потилицю, — в мене також. На пари сьогодні їдеш?
— Вчора була така ідея, але наразі якось раптово перехотілося. Я нажерся вночі, як йобана свиня... зараз знудить... фу, бляха...
— Зрозумів. Думав, попрохаю тебе замовити за мене пару слів, бо, певно, теж буду їхати додому.
— Вже шоста ранку? Кінець зміни?
— Так.
— Їбатися-всратися, як той час швидко минув! А що в тебе сталося? Ти ж, наче, не пив... чи пив?
— Ні, старенький, я ж не полюбляю оцю вашу спиртну гидоту. Навіть на нюх не переношу. В мене перевтома, свідомість на пару годин втратив, та і почуваюсь якось... кепсько.
З динаміка слухавки почувся кашель:
— Хріново, брате... звалюй тоді звідти одразу додому, я зараз маякну Рейчел, най вона нас відмаже від сьогоднішніх пар! Все одно там нічого цікавого не буде. Один раз пропустимо типу "новий" матеріал - і хрін з ним, якось наздоженемо.
— Дякую, Майкі. Я - твій боржник.
— З тебе пляшка віскі.
— А не забагато бухла тобі буде?
— Я ж не кажу на сьогодні. Можна на завтра, післязавтра чи навіть пізніше.
Томас розсміявся:
— Ти не змінюєшся, дядьку. З одної сторони - це файно. З іншої - не дуже. Але то діло твоє.
— Так, брате, мене щось мутить, капець... зідзвонимось трохи пізніше, постараюсь поки що відійти від цієї сраної гулянки...
— Добре. Дякую тобі ще раз. На зв'язку.
— Адьйос, аміго!
Кинувши телефон в кишеню, хлопець взяв зі столу ключі і, побажавши Хендесу гарного дня, вийшов в коридор.

Зачинивши двері, Томас розвернувся і ледь не врізався в Едварда.
— О Том, добрий ранок! Ти вже йдеш?
— Так, — хлопець протягнув чоловікові ключі. — Зміна пройшла майже файно, але мені щось трохи зле... я вам пізніше наберу.
— Добре, — провівши Томаса здивованим поглядом, Едвард, кинувши ключ в кишеню, розвернувся і попрямував до свого кабінету. — Новий день - нові звершення! Подивимось, що сьогодні ми зможемо зробити...