John Miller - Lisa and Girls, John Miller

Едвард підійшов до будівлі.

Він вже доторкнувся до ручки вхідних дверей і потягнув було її вниз, як раптом з боку другого корпусу центру розваг долинули сильний гуркіт і крики.
— Що за фігня?! — чоловік застиг на місці. — В тому місці нікого не має бути!
Тим часом почувся стукіт, ніби впустили шматок заліза і... металевий рик?
— О, Господи! Не може бути! — вигукнув Едвард, після чого забіг до будівлі.

На поверсі було темно, хоч око виколи. Постукавши по кишенях, чоловік дістав ліхтар і, увімкнувши його, попрямував швидким кроком до ліфта.

Піднявшись на другий поверх, Едвард підбіг до кімнати охорони.
Двері були відчинені.
— Томасе? — чоловік, штовхнувши двері, зайшов до кімнати, швидко оглянув її і, розвернувшись, побіг до свого кабінету.
Найгірші думки вже почали зароджуватись у його голові.

Ключі випали з тремтячої руки. Вилаявшись, Едвард підняв їх, вставив у замок і повернув ручку дверей.
Остання, скрипнувши, відкрилася.
Не зволікаючи жодної секунди, чоловік, підійшовши до свого комп'ютера, натиснув на кнопку включення процесора.
Нуль реакції.
Ще раз натиснув... нічого.
— Та блін, що з тобою?! — чоловік оглянув системний блок, але не знайшов причини поломки. — Якого...
Знову почувся металевий стукіт.
Едвард завмер на місці.
Металеві кроки.
Кроки, які може видавати лише…
Тіло почало ледь помітно трусити, піт струмками побіг по лобі, затікаючи в очі, через що останні почали сльозитися.
— Чорт забирай! — заплющивши очі, він спробував намацати на столі телефон. — Алло! Це 911? — промовив швидко в телефонну трубку Едвард, протираючи очі. — Терміново приїжджайте! Адреса? А-а-а… ай, блін, вулиця Верони, розважальний центр! Так, так! Так, на місці колишнього шпиталю! Так! Так, про всяк випадок! Так! Швидше за все проникли злодії! Охорона? Я не знаю, де вона, але чути були крики! І… і металеві удари! Так? Добре, зрозумів! Чекаю! Дякую!

Завершивши виклик, чоловік швидким кроком вийшов з кабінету і, уважно прислухаючись до звуків, попрямував до ліфта.

Вийшовши на першому поверсі, він побіг до виходу із центру.
Холодний вітер обпік мокре від поту обличчя. Очі перестали сльозитися і Едвард, зачинивши вхідні двері, став на ганку, чекаючи допомоги, при цьому злякано витріщаючись на вікна другого корпусу.

Раптом все стихло.

На територію центру заїхала поліцейська машина, освітлюючи темряву блискучими синьо-червоними маячками...

Кінець