Bogdana reider - Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider

 

— Є один спосіб, але він небезпечний. Нам потрібно знайти стару комунікаційну вежу. Якщо вона ще працює, ми зможемо передати сигнал і попросити допомогу.

 

— Але як ми знайдемо цю вежу? — запитала Еніка, її голос тремтів від тривоги.

 

— Я знаю, де вона знаходиться, — відповів Обі-Ван. — Це буде довга і важка подорож, але ми повинні спробувати. У нас немає іншого вибору.

 

Вони вирушили в дорогу, обережно рухаючись через густий ліс і намагаючись залишатися непоміченими. Кожен крок був випробуванням, але їхня рішучість і віра в один одного допомагали їм рухатися вперед.

 

Через кілька годин вони досягли старої комунікаційної вежі. Вона була заросла кущами та майже зруйнована, але Обі-Ван сподівався, що вона ще може працювати. Він почав перевіряти обладнання, намагаючись знайти спосіб передати сигнал.

 

— Давай, працюй, — пробурмотів він, натискаючи на кнопки та перевіряючи проводи. Нарешті, після кількох хвилин напруженої праці, він почув тихе шипіння і побачив, як на панелі загорілися індикатори.

 

— Воно працює! — вигукнув він, звертаючись до Еніки. — Зараз я передам сигнал.

 

Він швидко налаштував передавач і почав вводити код, який мав привернути увагу повстанців. Еніка стояла поруч, її серце билося швидше від надії та тривоги.

 

— Сподіваюся, вони отримають наш сигнал, — сказала вона, стискаючи руку Обі-Вана.

 

— Вони отримають, — відповів він, його голос був впевненим. — І ми дочекаємося допомоги.

 

Час тягнувся повільно, але нарешті, через кілька хвилин напруженого чекання, вони почули відповідь на своєму приймачі. Голос був тихим і приглушеним, але достатньо ясним, щоб зрозуміти, що повстанці отримали їх сигнал і направили рятувальну команду.

 

— Ми врятовані, — сказала Еніка, її очі блищали сльозами радості.

 

Обі-Ван обійняв її, відчуваючи полегшення і радість.

 

На базі повстанців, генерал Шейл отримав сигнал з Набу.

 

— Ми отримали код відомий тільки нам, джедаям. Він походить від Обі-Вана Кенобі, — доповів Лунар, працюючи з панеллю керування.

 

— Що він забув на Набу? На скільки я знаю, вони з Енікою були на Хоті, — запитала Ейла , дивлячись на монітор.

 

— Еніка казала, що вони летять туди відпочити, — промовив Шейл, пригадуючи слова своєї     подруги.

 

— Не саме безпечне місце для відпочинку, — зауважила Ейла.

 

— Звісно, що не безпечне, — погодився Шейл, його обличчя відбивало стурбованість. — Але зараз не час для дискусій. Ми маємо діяти швидко.

 

— Підготуй рятувальну команду, — наказав він Лунару. — І переконайся, що вони готові до будь-яких несподіванок. Інквізитори можуть бути на їхньому сліду.

 

Лунар кивнув і швидко почав давати розпорядження. Ейла, стоячи поруч, дивилася на Шейла з тривогою.

 

— Як думаєш, вони зможуть утримати позиції до нашого прибуття? — запитала вона.

 

— Обі-Ван завжди був стійким і винахідливим, — відповів Шейл. — Але ми не можемо ризикувати треба продумати як можна їх забрати не привітанні уваги інквізиторів 

Тим часом на в Еніка та Обі-Ван знайшли притулок якомусь запрошеному домі

— Не чого в нас бували ситуації  по гірше   .Промовив Обі-Ван — Цього разу в нас, хоча е дах над головою.Він погладив свою дружину по голові  закутавши  її у свою силу .Чого він не знав що  Еніка зробила, а те саме 

— Так бували  ситуацій і гірше  . Але ми завжди вибирались  чі не так 

Еніка та Обі-Ван сиділи в покинутому будинку, намагаючись зігрітися і відпочити після виснажливого дня. Вітер свистів крізь тріщини в стінах, додаючи відчуття самотності та небезпеки. Але вони знали, що не можуть залишитися тут надовго — Інквізитори могли виявити їх у будь-який момент.

— Ти права, — промовив Обі-Ван, ніжно обіймаючи Еніку. — Ми завжди знайдемо вихід. Ми завжди разом.

Еніка усміхнулася, відчуваючи тепло і силу, які випромінював Обі-Ван. Вона відчула, як її страхи поступово відступають, залишаючи місце для надії.

— Мені здається, що я чую щось, — раптом прошепотіла вона, напружуючи слух.

Обі-Ван насторожився, прислухаючись до звуків за межами будинку. Вони почули ледь помітний шум, який поступово наростав. Це був звук двигунів, що наближалися.

— Це може бути наші, — сказав Обі-Ван, піднімаючись на ноги. — Але ми повинні бути готові до будь-якого розвитку подій.

Вони обережно вийшли з будинку, намагаючись залишатися в тіні. І тут вони побачили, як до них наближається невеликий корабель повстанців. Обі-Ван відчув полегшення, але не втрачав пильності.

— Це наша рятувальна команда, — прошепотів він, стискаючи руку Еніки. — Ми зможемо вибратися звідси.

Корабель приземлився, і з нього вийшла група повстанців, очолювана генералом Шейлом.

— Обі-Ван, Еніка, швидко на борт, — наказав Шейл, оглядаючи територію. — Ми повинні діяти швидко, Інквізитори можуть бути поруч.

Еніка та Обі-Ван швидко піднялися на борт корабля, відчуваючи полегшення і радість. Коли люк закрився, вони знали, що їхня небезпека ще не минула, але тепер вони не були самі.

Корабель швидко залишав Набу, прямуючи до безпечного місця, де вони зможуть відпочити та зібрати сили. Еніка та Обі-Ван, сидячи поруч, відчували, як напруга поступово залишає їхні тіла. Їхня любов і підтримка один одного допомогли їм подолати чергову небезпеку, і вони знали, що разом зможуть подолати будь-які труднощі.ʼ

Обі-Ван і Еніка сиділи поруч, відчуваючи, як напруга поступово залишає їхні тіла. Їхня любов і підтримка один одного допомогли їм подолати чергову небезпеку, і вони знали, що разом зможуть подолати будь-які труднощі.

 

На борту корабля, повстанці швидко організували медичну допомогу для втомлених героїв. Лікарі оглянули їх, надаючи необхідну допомогу і забезпечуючи комфорт.