Bogdana reider - Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider

В тені темряви

Еніка та Обі-Ван швидко підвелися на ноги, їхні серця забилися швидше, коли почули голоси Інквізиторів, які наближалися. Спокій водограю раптово зник, поступившись місцем напрузі та тривозі.

 

— Ми повинні йти, — прошепотів Обі-Ван, стискаючи руку Еніки. — Зараз не час для бою. Ми повинні знайти безпечне місце.

 

Еніка кивнула, її очі блищали рішучістю. Вона знала, що їм потрібно діяти швидко та обережно. Вони обережно відступили від водограю, намагаючись залишатися непоміченими.

 

— Туди, — показав Обі-Ван на вузьку стежку, що вела вглиб лісу. — Це наш єдиний шанс.

 

Вони побігли, намагаючись не видавати себе шумом. Ліс надавав їм укриття, але Інквізитори були досвідченими мисливцями та знали, як знайти своїх жертв. Обі-Ван і Еніка відчували, як темрява Інквізиторів наближається, їхні зловісні голоси звучали дедалі ближче.

 

Раптом перед ними з'явився невеликий пагорб з густими кущами. Обі-Ван швидко оцінював ситуацію і зрозумів, що це може бути їхнім шансом.

 

— Сховайся тут, — сказав він, відкриваючи кущі та показуючи на невелику печеру. — Я відверну їхню увагу.

 

Еніка схопила його за руку, її очі наповнилися тривогою. — Ні, я не можу залишити тебе.

 

— Ти повинна, — відповів він, ніжно притискаючи її до себе. — Ти повинна бути в безпеці. Я повернуся за тобою, обіцяю.

 

Еніка кивнула, відчуваючи, як її серце розривається від страху за Обі-Вана. Вона знала, що він робить це з любові та турботи про неї, але їй було важко прийняти його рішення.

 

— Будь обережний, — прошепотіла вона, притискаючи його руку до своїх грудей. — Я чекатиму на тебе.

 

Обі-Ван посміхнувся їй, його очі сяяли впевненістю і любов'ю.

 

— Я повернуся, — сказав він, ніжно поцілувавши її в губи. — Ти мій світ, і я не дозволю їм відняти це у нас.

 

З важким серцем Еніка сховалася в печері, спостерігаючи, як Обі-Ван зникає в лісі. Він рухався безшумно, як тінь, готовий зустрітися з Інквізиторами та відвернути їхню увагу від неї.

 

Обі-Ван зупинився на галявині, відчуваючи наближення темної сили. Він глибоко вдихнув, зосереджуючись на своєму внутрішньому світлі. Його зв'язок із силою був міцним, і він знав, що може протистояти будь-якій темряві.

 

— Виходьте, Інквізитори, — сказав він, його голос був спокійним і рішучим. — Я тут.

 

З тіні вийшли троє Інквізиторів, їхні обличчя приховані під капюшонами. Вони відчували силу Обі-Вана і знали, що зустріч із ним не буде легкою.

 

— Обі-Ван Кенобі, — промовив один з них, його голос був холодним і зловісним. — Ми довго шукали тебе.

 

— І ви знайшли мене, — відповів Обі-Ван, активуючи свій світловий меч. Його синє лезо засяяло в темряві, розсипаючи навколо світло.

 

Інквізитори також активували свої мечі, їхні червоні леза горіли ненавистю і люттю. Вони обступили Обі-Вана, готові напасти.

 

— Ви не зможете мене зламати, — сказав Обі-Ван, його голос був спокійним і впевненим. — Сила світла завжди переможе темряву.

 

Бій розпочався з блискавичною швидкістю. Обі-Ван рухався з грацією і точністю, відбиваючи атаки Інквізиторів і контратакуючи з неймовірною швидкістю. Його світловий меч був як продовження його волі, і він відчував кожний рух своїх супротивників.

 

Інквізитори були досвідченими бійцями, але Обі-Ван був майстром джедайського мистецтва. Його рухи були плавними та точними, кожен удар був спрямований на те, щоб знешкодити противника. Він використовував силу для підсилення своїх ударів, відчуваючи, як світло переливається крізь нього.

 

Один за одним Інквізитори падали під його ударами. Обі-Ван відчував, як його сила зростає з кожним ударом, його рішучість була непохитною. Він знав, що повинен захистити Еніку, і його любов до неї надавала йому неймовірної сили.

 

Нарешті залишився лише один Інквізитор. Він дивився на Обі-Вана з ненавистю, його червоне лезо горіло яскраво.

 

— Ти не зможеш перемогти нас усіх, — сказав Інквізитор, його голос був сповнений люті. — Темрява завжди буде сильнішою.

 

Обі-Ван посміхнувся, його очі сяяли світлом.

 

— Темрява ніколи не зможе зламати силу світла, — відповів він, і з останнім ударом його меча Інквізитор впав.

 

Обі-Ван стояв серед повалених ворогів, його дихання було важким, але він відчував задоволення від перемоги. Він швидко повернувся до печери, де ховалася Еніка.

 

— Обі-Ван! — вигукнула вона, кидаючись йому на зустріч. Її очі блищали від радості та полегшення.

 

— Я ж обіцяв тобі, що повернуся, — сказав він, обіймаючи її. — Ми разом, і це найголовніше.

 

Вони стояли разом, відчуваючи, як їхні серця б'ються в унісон. Їхня любов і єдність допомогли їм подолати темряву, і вони знали, що разом зможуть подолати будь-які труднощі, які можуть чекати попереду.

 

— Ми сильніші разом, — прошепотіла Еніка, притулившись до нього. — Я ніколи не сумнівалася у цьому.

 

Обі-Ван посміхнувся, відчуваючи, як їхній зв'язок стає ще міцнішим. 

 

 — Ми повинні продовжувати рухатися. Ми знайдемо безпечне місце.

 

Еніка взяла його за руку, відчуваючи тепло і силу, які він дарував їй. Вони знали, що разом зможуть подолати будь-які труднощі. Вони продовжували свій шлях, шукаючи світло навіть у найтемніші часи, і їхня любов і підтримка один одного стали їхнім найсильнішим захистом.

 

— Ми повинні знайти спосіб зв'язатися з повстанцями та отримати допомогу, — промовив Обі-Ван. — Наш зореліт може бути під наглядом.

 

Еніка зітхнула, відчуваючи, як відчай і тривога знову починають набирати силу. Але вона знала, що Обі-Ван має рацію. Вони не можуть залишатися на цій планеті надовго — Інквізитори не відступлять і будуть шукати їх доти, доки не знайдуть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍