Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Видавець цього листування В. Шенрок до цього додає, що «американцеві» Толстому траплялось не раз з «ажестачонним азартом» накидатись на твори Гоголя. А Сергій Аксаков також розповідає у своїх спогадах «История моего знакомства с Гоголем»:
«Я сам чув, як знаний граф Толстой казав, на вселюдних зборах у домі Перфільєвих, що були гарячими поклонниками Гоголя, що він (тобто Гоголь) «враґ Россії» та що його належить у кайданах заслати в Сибір» («Русь», Москва, 1880, №6, с. 16).
Автор забутої розвідки «Національність Гоголя», Григорій Дуброва («Наша громада» Подєбради, жовтень 1924р., березень 1925) вельми уважно спинився саме на аналізі відповіді Гоголя на наведений тут в уривках лист Смірнової. Дуброва дуже поважно трактував наведені С. Аксаковим погрози Толстого на адресу Гоголя. В кожному випадку Гоголь сам мусив рахуватися з тим, що про нього кажуть язикаті петербурзькі салоновці. Тому Гоголь і запевняв у своїй відповіді Смірнову, через яку певно зміст його листа мав дістатися до цілого літературного й (що найважливіше у даному випадку) до двірського Петербургу, що він справді такий несвідомий та наївний, що навіть і сам не знає, чи в нього душа українська, чи ні! Тим більше, що Смірнова наприкінці свого дуже стурбованого листа цілком виразно натякає, що її приятель Гоголь, який вічно потребував грошей, надалі вже не потребуватиме ні в кого «позичати» гроші, інакше хіба що в неї одної, і що ці гроші — від самого царя. «Знаете ви, что вам впредь не должно ни у кого занимать, как только у меня. У меня есть оттуда деньги, перед кем вся Россия в долгу»...
До цих проречистих рядків Шенрок додав таку нотатку: «П. О. Смірнова цими словами натякала на імператора Ніколая Павловича. Пізніше вона писала Гоголеві щодо тих самих грошей:
«Знаєте ж ви, що ці гроші були не мої. Вони справді в мене лежали та мене просили їх навіть видавати за свої, але тепер дозволили сказати (себто государ Ніколай Павлович), що вони були залишені в моє «разпоряженіє».
Отже великий письменник і не менш великий, як назвав його Герцен, або може Тургенев, несвідомий революціонер (тобто письменник, що не був свідомий великого революційного впливу своїх творів) був, як виявляється, в цілковитій грошевій залежності від самого шефа московсько-балтійського райху. Цей останній, звичайно, міг би поставитися й менш прихильно до грошевих потреб Гоголя, коли б він у своїй відповіді Смірновій проявив себе виразніше українцем. З усіх цих міркувань Гоголь поквапивсячерез Смірнову запевнити петербурзький «свет» з провокатором Толстим та Тютчевим, і самого шефа чухансько-московського райху (свого грошедавця), що він не він і хата не його. Але з цього виходить, що приймати його лист до Смірнової за щиру сповідь Гоголя нам не варто, бо цей лист сама нещирість й до того вимушена відомими грошовими обставинами.
Усе це промовляє за тим, що в глибині своєї душі Гоголь майже до самого кінця своїх днів був скорше недругом Росії...
Іван Аксаков, що сам дуже добре знав Гоголя, писав 30 жовтня 1861 року в своїм листі до Костомарова:
«Хвала Богові, що Гоголь жив раніше, ніж виникли ці вимоги (писати в українській мові, прим. ред.). У нас не було б «Мертвих душ», ви або Куліш наклали б пута племінного егоїзму й звузили б обрій видноколом одного племени» (Русский Архів, 1906, грудень, с. 540).
У відповідь на цей лист Аксакова Костомаров на закінчення написав такі виразно протимосковські рядки: «І в історії, і в сучаснім житті (Московщини) тільки те й бачу, що брехню та неправду й цілковито подивляю геніальний вислів Хворостініна (вільнодумця початку XVII ст., прим. ред.).
«Русская земля орет всьо рожью (житом), а живйот всьо ложью (брехнею)» (р. Архив, кн. 12).
«Коли трохи замислитись над змістом таких творів Гоголя, як «Ревізор» та «Мйортвия души ілі похождения Чічікова», то вони висловлюють ту саму думку про Московщину та москалів, яку висловив і Костомаров у згаданому листі.
Для зрозуміння загадковости Гоголя слід завжди мати на увазі, що він провадив подвійне життя: одне для грошей, це була «жізнь за царя». Для лакомства нещасного він писав через Жуковського улесливі листи до Ніколая Палкіна і т. п. Але цим не обмежувалося його існування. Поза тим він існував також для себе. І в цім другім існуванні він висловлював свої справжні Думки про московську потвору — тотожні або подібні до думок Кюстіна.
2. КЮСТІН
І АВТОР «КОБЗАРЯ»
ПІД ЧАС СВОЄЇ ПОДОРОЖІ ІЗ ЗАСЛАННЯ В СЕРЕДНІЙ АЗІЇ ДО ПЕТЕРБУРГУ ВЛІТКУ Й ВОСЕНИ 1857 РОКУ ШЕВЧЕНКО ВІВ СВІЙ ЩОДЕННИК.
Цей твір його можна зовсім добре порівняти із подорожніми листами де Кюстіна 1839 року.
Подібно до французького мандрівника Кюстіна, Шевченко був глибоко віруючою в Бога людиною, але ставився гостро й негативно до урядового московського «православ’я». У своїх щоденних нотатках Шевченко раз-у-раз підкреслював дикість, неохайність, некультурність та жорстокість московського народу.
Під датою 12 липня 1857 року в щоденнику нашого Великого Кобзаря читаємо:
«Благочестівні уральци, а особливо уралки нашому брату, не раскальнику, води напиться не дадуть... Брудніше, брутальніше цих завзятих раскальників я нічого не знаю. Сусіди їхні, степові дикуни, кіргизи тисячу разів більш товариські за цих безпосередніх нащадків Стєнькі Разіна. ...Найліпше удавати на Уралі розстригу — пана. Тоді мов у казці все являється перед тобою, починаючи з каймака й джурніци і кінчаючи «свальним» гріхом. Мати одиначку дочку запропонує святому страдникові за віру для нічної розваги. Огидно! Гірше поган. Весь фанатизм, уся ця гидота кублиться в їх розпусних дочках та жінках».
Слід зазначити, що подібні зауваження можна знайти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про Росію, Астольф де Кюстін», після закриття браузера.
