Андрій Анатолійович Кокотюха - Вигнанець і навчена відьма

мосьпане. Га? — Мадам пустила бісики. — Якщо, звісно, ви не передумали й не жартуєте зараз.

— Які жарти.

Платон вивудив портмоне. Звідти — темно-синій кредитний білет у п’ять карбованців. Затиснув між указівним та середнім пальцями. Але тримав недовго: мадам миттю висмикнула папірець, він зник у декольте.

— Зазвичай я беру більше, коханий...

— Матимеш таку саму. — Тепер із нею говорив поліцейський. — Сюди вчащає одна особа, і не здумай казати, що ні. Якщо проведеш мене тихо, без гармидеру, дістанеш навіть два рази по стільки.

Усмішка сповзла з напудреного обличчя. Губи витягнулися в пряму лінію.

— Фараон, — прошипіла. — З голосу чую, не обдуриш. Тільки ти не наш, чужий. Я тебе не знаю.

— Вже познайомились.

Мадам озирнулася на дівчат, тапера, який саме наливав собі чарку лікеру, гурт біля шинквасу. Тим часом до зали впевнено ступив черговий клієнт, приязно махнув присутнім. Видно — свій, бо його впізнали, кілька дівчат підскочили й кинулися до нього наввипередки.

Платон взяв мадам за лікоть.

Міцно стиснув.

— На мене дивись.

— Я тебе не знаю, — тихо повторила вона. — Ми платимо всім, кому треба. Нікому нічого не винні. Тут поруч є люди, які охоче з тобою побалакають. Між собою базікайте, не заважайте працювати.

— Ти мене погано почула, — правив своє Чечель. — Без скандалів, сторонніх осіб, свідків. Тихо проводиш мене до того, кого я тут шукаю. Якщо я помилився і його тут нема, ти скажеш мені, де він ховається. За ті гроші, що він готовий витрусити з калитки, його цілком зручно примістити й тут. Микита Недільський.

Він знав, як треба розпитувати й коли розкривати головну карту.

Мадам увесь цей час напевне тасувала подумки всі імена, які могли бути потрібні несподіваному прибульцеві. Тож назване, якщо воно знайоме і є в обоймі, змусить виказати себе мимоволі. Так і сталося: почувши прізвище, жінка здригнулася. Навіть якби Чечель не тримав її лікоть, аби відчути дрож, її хоч як виказали б очі.

— Не знаю таких, — вичавила мадам.

— За брехню грошей не буде, — завважив Платон.

— Не треба. Нічого не треба. Ти не туди прийшов, чоловіче. Давай, паняй, ловити нема чого.

— Цікаво, скільки ж Микитка заплатив, що тут його так бережуть. Він не сказав раптом, від кого ховається? Чому треба залягти? А може, — Чечель стишив голос, — з нього тут плати не беруть, бо одна з твоїх дівок заразила його французькою болячкою?[43] Ох, як Микитці тут підкузьмили...

— Нічого не знаю, — затято торочила жінка, очі кричали про зворотне.

— Разом його пошукаємо? — тиснув Чечель, уже ні на кого й ні на що не зважаючи. — Ага, я тепер зрозумів! Французка — то ж звична для ваших сестер справа. І ти справді не відаєш нічого про те, що Микитка накоїв удома. Він людину вбив. Душогуб він, дружок ваш миленький. Чи сподобається тим, хто там біля вас годується, що тут ховається вбивця? Віриш мені?

Мадам роззявила рот.

Платон поклав палець на підборіддя знизу.

Подав догори, мовби допомагаючи підняти щелепу.

— Бач, справді не знаєш. Тому пробачаю. Веди.

— Це точно? — видихнула жінка. — Гляди, є кому перевірити.

— Краще хай ніхто не перевіряє. Бо прикриють твій веселий заклад. Воно ж нікому не треба — прив’язуватися до мокрої справи. Ну?

— Клавка, — процідила мадам крізь стиснуті зуби. — Другий поверх, найдальша кімната. До кінця коридору, потім ліворуч, у глухий куток. Тільки тихо. Хто б ти там не був — тихо.

Замість відповіді Чечель простягнув їй другу п’ятірку.

Піднімаючись, він зупинився, даючи дорогу парочці, що спускалася. Потім пропустив студента — цей збігав униз, на ходу налягаючи тужурку. Нарешті — зіштовхнувся при вході на поверх із розхристаною дівкою, яка гналася, вочевидь, за втікачем.

Кімнати по обидва боки коридору розділяли тонкі стіни, котрі більше нагадували перетинки. Двері також міцними не були, деякі, до всього, не трудилися причиняти щільно. Платон не йшов — плив серед зойків, стогону, голосного сопіння, п’яного жіночого і чоловічого реготу, нерозбірливого бубоніння. За одними з дверей когось навіть знудило, це супроводжувалося криком огиди й обурення з вимогою доплатити. У відповідь почулося довжелезне лайливе речення, і Чечель прискорився — адже двері кімнати, де це сталося, широко прочинилися й верескливий жіночий голос почав кликати якогось месьє Жоржа.

Діставшись нарешті до глухого кута, Платон побачив перед очима круглу бляшану латку з номером 36, яка теліпалася на одному цвяхові. Задля пристойності постукав, але не чекав дозволу — штовхнув двері. Виявилися зачиненими, і, коли Чечель постукав знову, зсередини долинуло істеричне:

— Зайнято! Геть звідси!

Кричала молода жінка, і тон Платонові не сподобався. Цей крик потонув у гармидері, здійнятому напівголою дівицею, котра копняками намагалася виперти з апартаментів невисокого кощавого пана в сорочці, жилетці, при краватці, але без штанів, у самих підштанцях. На допомогу їй уже поспішав той самий месьє Жорж — дебелий здоровило, навіть у піджаку й штанях з підтяжками схожий на залізничного вантажника.

Тихо, як просила мадам, уже не виходило.

Чечель загепав кулаком на повну силу.

— Клавко, відчиняй!

— Нічого не знаю! Чухай звідси!

Нічого не знаєш? А тобі нічого й не казали. Чи...

Відступивши на крок, Платон із розмаху вгатив по дверях ногою.

Тепер на нього звернули увагу всі, включно з кощавим панком. Здоровило відштовхнув його, набичив голову, посунув на Чечеля. Дівиця заверещала. Її підхопили звідусіль — так по селах ґвалтують собаки посеред ночі.

Чечель розвернувся до месьє Жоржа корпусом.

Рука вже стискала револьвер, дуло дивилося на здоровила.

— Стій, де стоїш! — наказав Платон і, втративши до викидайла інтерес, іще раз садонув по дверях.

Тепер — вдало.

Вони розчахнулися, і Чечель увірвався всередину. Тумба, крісло, картина над широким ліжком. Оголена з глеком на плечі, халтурна копія з Енґра[44]. На ліжку, під картиною — пишна білявка, груди відкрила навмисне, ще й подалася всім тілом уперед.

— Не можна! He можна! — репетувала вона, не одразу побачивши револьверне дуло.

Як угледіла — заверещала, скотилася з ліжка, тягнучи ковдру на себе.

А Платон теж схибив — не одразу помітив невеличкий телефонний апарат на підлозі.

Лише для внутрішніх розмов, не інакше.

У холі іншого апарата не було, напевне він у кімнаті мадам.

Дала сигнал... От же ж курва!

Вікно прочинене навстіж. Чечель