Ребекка Куанг - Макова війна, Ребекка Куанг

легенда про Алтаня Тренсиня почала тьмяніти, і коли до Академії приїхала наступна група першорічок, ніхто з них уже не знав, хто такий Алтань.

З плином місяців Жинь усвідомила неочікувану перевагу того, що була єдиною ученицею за напрямом вірувань, адже тепер не мусила безпосередньо конкурувати з рештою однокласників.

Хоча й приязнішими від того вони не стали. Але Жинь уже не чула жартиків про свій акцент, Венка вже не морщила носа щоразу, коли вони лишалися наодинці в жіночій спальні, і поступово сінеґардці звикли до її присутності, хай навіть і не з великим захватом.

Єдиним винятком був Неджа.

Усі заняття, окрім бойових мистецтв та вірувань, у них були спільні. Вони щосили намагалися повністю ігнорувати присутність іншого. На багатьох поглиблених заняттях було так мало учнів, що часто Жинь почувалася дуже ніяково, але їй здавалося, що холодна відчуженість краща за активне цькування.

Але вона однаково звертала на Неджу увагу. А як інакше? Очевидно, що він був зіркою класу й поступався Кітаю хіба що в стратегії та лінгвістиці, але в усьому іншому, по суті, став новим Алтанем в Академії. Майстри захоплювалися ним, новоприбулі студенти вважали богом.

— Не такий він уже й особливий, — пробурчала вона Кітаю. — Свого року навіть не переміг у турнірі. Вони взагалі про це знають?

— Звісно, знають, — не відриваючи погляду від домашнього завдання з мови, відповів Кітай із терплячим роздратуванням людини, яка вже багато разів чула схожі розмови.

— То чого ж вони не вшановують мене? — поскаржилася Жинь.

— Бо ти не б’єшся на арені. — Кітай заповнив останній пропуск у таблиці відмінювання призахідницьких дієслів. — А ще тому, що ти дивна й невродлива.

Однак загалом дитяче суперництво в їхньому класі зникло. Частково тому, що вони просто подорослішали, а частково через те, що зникло напруження навислих Випробувань — учні були впевнені, що їх не відрахують з Академії, доки вони отримують відповідні оцінки, — а частково, бо навчання стало таким складним, що вони просто не могли відволікатися на дрібні суперечки.

Але ближче до кінця другого року клас знову почав розділятися — цього разу залежно від провінцій та політичних поглядів.

Безпосередньою причиною такого розколу стала дипломатична криза, пов’язана з військами Федерації на кордоні провінції Коня. Сутичка на заставі між муґенськими торговцями та нікарськими робітниками стала смертельною. Муґенці відправили озброєних поліціянтів убити слідчих. Прикордонний патруль провінції Коня відповів тим самим.

Майстра Ірдзяха негайно викликали до дипломатичної групи Імператриці, а це означало, що заняття зі стратегії скасували на два тижні. Однак студенти про це дізналися лише з написаної нашвидкуруч записки, яку їм лишив Ірдзях.

— «Коли повернуся, не знаю. Відкрито вогонь з обох сторін. Убито чотирьох цивільних», — Нян прочитала вголос записку Ірдзяха. — О боги. Це війна, так?

— Не обов’язково, — Кітай єдиний зберігав абсолютний спокій. — Сутички трапляються постійно.

— Але ж загиблі…

— Загиблі є постійно, — сказав Кітай. — Так триває вже майже два десятиліття. Ми ненавидимо їх, вони ненавидять нас, і певна невелика кількість людей через це помирає.

— Загинули нікарські громадяни! — вигукнула Нян.

— Так, загинули, але Імператриця нічого з цим не робитиме.

— Вона й не може нічого зробити, — перебив Хань. — У провінції Коня замало військ, щоб утримати фронт, наше населення нечисленне, тож вербувати нікого. Реальна проблема в тому, що деякі Воєначальники не можуть поставити на перше місце націо­нальні інтереси.

— Ти не знаєш, про що говориш, — мовив Неджа.

— Я знаю, що на кордоні гинуть люди мого батька, — сказав Хань. Несподівана ядучість у його голосі здивувала Жинь. — А тим часом твій батько спокійнісінько сидить у своєму палацику, заплющуючи на це очі, бо йому добре та безпечно між двома буферними провінціями.

Ніхто й ворухнутися не встиг, як Неджа схопив Ханя ззаду за шию й ударив його обличчям об стіл.

У класі запала тиша.

Хань глянув угору, надто приголомшений, щоб відповісти. З чутним хрускотом у нього зламався ніс, кров стікала вниз на підборіддя.

Неджа відпустив шию Ханя.

— Не смій патякати про мого батька.

Хань виплюнув щось схоже на уламок зуба.

— Твій батько довбаний боягуз.

— Я сказав — заткнись!

— У вас найчисельніші війська в Імперії, і ви їх не розгортаєте, — сказав Хань. — Чому, Неджа? Маєте на ці війська якісь інші плани?

У Неджі спалахнули очі.

— Хочеш, щоб я зламав тобі шию?

— Муґенці не збираються вторгатися, — швидко перебив Кітай. — Звісно, вони зчинять галас на кордоні з провінцією Коня, але наземного вторгнення не плануватимуть. Не захочуть злити призахідників.

— Призахідникам і діла до цього не буде, — заперечив Хань. — Вони роками не переймаються, як там справи у східній півкулі. Ані послів, ані дипломатів…

— Це через перемир’я, — сказав Кітай. — Вони вважають, що в цьому немає потреби. Але якщо Федерація порушить рівновагу, вони втрутяться. І командування муґенців це знає.

— А ще командування муґенців знає, що ми не маємо скоординованого захисту кордонів та військового флоту, — випалив Хань. — Не тіш себе ілюзіями.

— Наземне вторгнення — не надто розумний хід для муґенців, — наполягав Кітай. — Перемир’я вигідне для них. Вони не кинуть на смерть до центральної частини Імперії тисячі своїх людей. Війни не буде.

— Звісно, — Хань схрестив руки на грудях. — А навіщо ж тоді нас тренують?

Друга криза сталася через два місяці по тому. Декілька прикордонних міст у провінції Коня почали бойкотувати муґенські товари. Муґенські генерали відреагували на це, послідовно зачинивши, пограбувавши та спаливши всі нікарські підприємства по той бік муґенського кордону.

Щойно до Сінеґарда дійшли ці новини, Хань негайно виїхав із Академії, аби приєднатися до батькового батальйону. Дзіма пригрозила йому відрахуванням, якщо він поїде без дозволу. Хань лише кинув свою нарукавну пов’язку їй на стіл.

Третя криза настала після смерті Імператора Федерації. Нікарські шпигуни доповіли, що кронпринц Рьохай готовий заступити його на троні, і ця новина глибоко стурбувала всіх майстрів Академії. Принц Рьохай — молодий, запальний та запеклий націоналіст — був провідним членом військової партії муґенців.

— Він роками закликав до наземного вторгнення, — пояснив класу Ірдзях. — А тепер йому випала нагода втілити свій задум у життя.

Наступні шість тижнів видалися надзвичайно напруженими. Навіть Кітай перестав сперечатися, що муґенці нічого не робитимуть. Студенти, переважно вихідці з прикордонної півночі, подали прохання про від’їзд додому. Усім без винятку відмовили. Та попри це кілька з них все одно поїхали, хоча більшість підкорилися наказу Дзіми — якщо дійде до війни, то якісь зв’язки з Сінеґардом краще, ніж нічого.

Новий Імператор Рьохай не оголосив про наземне вторгнення. Імператриця відправила на лукоподібний острів дипломатичну делегацію, і подейкували, що нова керівна верхівка муґенців люб’язно її прийняла. Криза минула. Але над Академією досі висіла тривожна хмара, і ніщо не могло стерти все більшого страху, що їхній клас може стати першим, який випустять у війну.

Здавалося, тільки Дзяна не цікавили новини про політику Федерації. Якщо його питали про муґенців, він кривився й змінював тему, якщо наполягали, по-дитячому мружився, хитав головою й починав голосно співати.

— Але ви билися з Федерацією! — вигукнула Жинь. — Як вам може бути байдуже?

— Не пам’ятаю цього, — сказав Дзян.

—