Ребекка Куанг - Макова війна, Ребекка Куанг

— Нічого зі мною не станеться, зі мною вже дуже довго нічого не стається. Ви все торочите про зустріч із богами, але коли я медитую, то єдине, що зі мною стається, — мені нудно, чухається ніс, і кожна секунда тягнеться цілу вічність.

Жинь простягла руку до макових квітів.

Дзян її відштовхнув.

— Ти не готова. Ти ще й близько не готова.

Жинь спалахнула.

— Це просто наркотики…

— Просто наркотики? Просто наркотики? — голос Дзяна переріс у крик. — Попереджаю тебе. І я зроблю це лише раз. Ти не перша, хто обрав вірування, ти про це знаєш. О, Сінеґард роками намагається запопасти собі шамана. Але хочеш знати, чому ніхто не сприймає цього предмета серйозно?

— Бо ви продовжуєте псувати повітря на засіданнях факультету?

Він навіть не засміявся, а це означало, що він говорить серйозніше, ніж їй здавалося.

Насправді, схоже, її слова боляче дошкулили Дзяну.

— Ми намагалися, — сказав він. — Десять років тому. У мене було четверо студентів, не гірших за тебе, й без Алтаневого гніву чи твоєї нетерплячості. Я вчив їх медитувати, розповідав про Пантеон, але ті учні вбили собі в голови лише одне: як прикликати богів та здобути їхню силу. І знаєш, що з ними сталося?

— Вони прикликали богів і стали видатними воїнами? — з надією запитала Жинь.

Дзян впився в неї тьмяним ядучим поглядом.

— Вони всі збожеволіли. Геть усі. Двоє були досить спокійні, щоб їх до кінця життя зачинили в божевільні. Інші двоє становили загрозу для себе й для всіх навколо. Імператриця відіслала їх до Баґхри.

Жинь витріщилася на свого майстра. Їй забракло слів.

— Я зустрічав духів, не здатних знову знайти свої тіла, — сказав Дзян. Тепер він видавався їй дуже старим. — Людей, які були лише наполовину у вимірі духів, застряглі між нашим світом і наступним. Що це означає? Це означає — не страждай хернею! — на кожному слові він плескав її по лобі. — Якщо не хочеш, щоб цей прекрасний розум надломився, роби те, що я кажу.

Цілком приземленою Жинь почувалася лише на інших заняттях. Вони стали вдвічі складнішими порівняно з першим роком, і хоча Жинь заледве вдавалося встигати робити абсурдно багато завдань від Дзяна, для зміни було добре вивчати те, що мало якийсь сенс.

Поруч із однокласниками Жинь завжди почувалася невдахою, але з плином часу їй стало здаватися, немовби вона живе в зовсім іншому світі. Поступово вона все більше віддалялася від світу, де все функціонувало так, як мало функціонувати, де реальність постійно не змінювалася, де вона начебто знала форму й природу речей замість постійних нагадувань, що насправді вона взагалі нічого не знає.

— От серйозно, — якось за обідом запитав Кітай. — Що ти вивчаєш?

Кітай, як і решта класу, вважав вірування курсом історії релігії, поєднанням астрології та давньої міфології. А Жинь не завдавала собі клопоту виправляти їх. Легше поширити вірогідну брехню, аніж переконувати повірити в правду.

— Що всі мої уявлення про світ виявилися хибними, — туманно відповіла Жинь. — Що реальність мінлива. Що в усьому живому є приховані зв’язки. Що цілий світ — це просто думка, сон метелика.

— Жинь?

— Так.

— Ти влізла ліктем у мою вівсянку.

Жинь моргнула.

— О. Вибач.

Кітай відсунув свою миску подалі від її руки.

— Знаєш, а про тебе говорять. Інші учні.

Жинь склала руки на грудях.

— І що ж кажуть?

Якийсь час Кітай просто мовчав.

— Думаю, ти розумієш, про що я. І це, гм, недобре.

Невже вона очікувала чогось іншого? Жинь закотила очі.

— Я їм не подобаюся. Теж мені несподіванка.

— Річ не в тім, — сказав Кітай. — Вони тебе бояться.

— Бо я перемогла в турнірі?

— Бо ти ввірвалася сюди з провінційного містечка, про яке ніхто навіть не чув, а потім відмовилася від однієї з найпрестижніших заявок в Академії заради того, щоб учитися в тутешнього божевільного. Вони не можуть збагнути, в чому річ. Не знають, чого ти намагається досягти, — Кітай нахилився до неї. — А чого ти намагаєшся досягти?

Жинь вагалася. Вона впізнала вираз, що застиг на Кітаєвому обличчі. Останнім часом він з’являвся дедалі частіше, коли її на­вчання все більше віддалялося від тем, які можна легко пояснити мирянину. Кітай страшенно не любив, коли не міг дістати повної інформації, а вона страшенно не любила щось приховувати від нього. Але як пояснити йому мету навчання віруванням, якщо часто їй заледве вдавалося виправдати цей предмет і перед собою?

— Того дня на арені зі мною дещо трапилося, — нарешті промовила Жинь. — Я намагаюся з’ясувати, що саме.

Вона вже приготувалася до зіткнення з радикальним скептицизмом Кітая, але він лише кивнув.

— І ти думаєш, що Дзян може дати ці відповіді?

Жинь видихнула.

— Якщо не він, то ніхто.

— Але ж чутки…

— Божевільні. Вигнанці. В’язні в Баґхрі, — сказала вона. У кожного була власна страшна історія про попередніх учнів Дзяна. — Я знаю. Повір мені, я знаю.

Кітай довго й допитливо дивився на неї. Нарешті він кивнув на її неторкану миску вівсянки. Жинь готувалася до контрольної в Дзіми й забула попоїсти.

— Просто бережи себе, — промовив він.

Другорічки мали право битися на арені.

Тепер, після випуску Алтаня, зіркою двобоїв став Неджа, і під жорстким наставництвом Дзюня він швидко перетворився на ще страхітливішого бійця. Уже через місяць його почали викликати на двобій учні на два чи й на три роки старші, а до другої весни він став беззаперечним чемпіоном арени.

Жинь також кортіло стати до двобоїв, але єдина розмова з Дзяном поклала край її пориванням.

— Ти не битимешся, — якось сказав він, коли вони балансували на стовпах над струмком.

Жинь миттю плюхнулась у воду.

— Що?! — випалила вона, щойно змогла підвестися.

— У двобоях беруть участь лише ті учні, чиї майстри дали на це дозвіл.

— То дайте мені дозвіл!

Дзян вмочив великого пальця на нозі у воду і обережно підняв його.

— Ні.

— Але я хочу битися!

— Цікаво, але недоречно.

— Але…

— Жодних «але». Я твій майстер. Ти не ставиш під сумнів мої накази, ти їм коришся.

— Я коритимуся наказам, які матимуть для мене сенс, — відповіла вона, шалено розгойдуючись на стовпі.

Дзян пхикнув.

— Суть двобоїв не в перемозі, їхня мета — продемонструвати нові техніки. І що ж зробиш ти? Спалахнеш на очах інших студентів?

Далі Жинь цієї теми не розвивала.

За винятком двобоїв, на які Жинь ходила постійно, сусідок по кімнаті вона бачила нечасто. Нян вічно затримувалася допізна з Еньжо, а Венка вільні години проводила на патрулюванні з Міською вартою або на тренуваннях із Неджею.

Кітай почав займатися разом з нею в жіночій спальні, але лише тому, що це єдине місце на території Академії, де точно нікого не було. В останньому наборі першорічок жінок не було, а Кужел і Арда закінчили Академію наприкінці першого року Жинь. Обом запропонували престижні посади молодших офіцерів у Третьому та Восьмому підрозділах відповідно.

Алтань теж поїхав. Але ніхто не знав, до якого підрозділу. Жинь очікувала, що в Академії про це ширитимуться чутки. Але Алтань зник, немовби його ніколи й не було в Сінеґарді. У їхньому класі