Андраш Беркеші - ФБ-86, Андраш Беркеші

— Начхати мені на це! Я зайду туди все одно, хоч би він користувався заступництвом святого Петра, — кинув Коцка. — Недоторканність не дає права на шпіонаж.

— Не гарячись, хлопче…

Коцка. не відповідаючи почав викидати з шафи одяг. Спорожнивши її, заходився ретельно оглядати. Потім спинився і задумався. Челеї, як колишній журналіст, небагато тямив у техніці, зате Коцка в цій галузі був справжнім майстром.

— Бейло, у тебе, часом немає кишенькового ліхтарика? — звернувся він до підполковника.

— Ні, я навіть лупи не взяв з собою.

— А може, провід настільної лампи такий довгий, що дозволить піднести її сюди?

Старший лейтенант узяв лампу і поніс до шафи.

— Трохи не те, що нам треба. Увімкни світло і посвіти мені, — попросив він.

Челеї освітив лампою середину шафи. Коцка уважно оглянув гладеньке внутрішнє облицювання, але нічого особливого не побачив. Тоді він обмацав пальцями. У лівому верхньому кутку був ледве помітний вузенький паз.

— Знайшов! — вигукнув Коцка і протиснувся у шафу. Присвітивши запальничкою, уважно оглянув підозріле місце. В стіні шафи була невеличка квадратна кнопка. Він злегенька натис на неї. Щось ледве чутно клацнуло, потім почулось тихесеньке гудіння. Задня стінка шафи відсунулась наліво, утворилася широка щілина. В ній виднівся одяг. Коцка поліз далі.

— Це вже другий будинок, — прошепотів він. — Шафа вбудована в стіну.

— Виходь, — почув він голос Челеї, — і спробуй зачинити вхід.

Коцка натис на кнопку. Знову щось клацнуло, і задня стінка шафи з тихим дзижчанням стала на своє місце.

— Пройду в сусідню квартиру і перевірю її, — з нетерпінням заявив старший лейтенант.

— Спокійно, Коцко, — спинив його підполковник. — Поквапністю можна зіпсувати справу.

— Що ти хочеш робити?

— По-перше, виклич сюди двох хлопців. По-друге, треба довідатися, може, квартира справді користується правом недоторканності.

— Дурниці! — гарячився старший лейтенант. — Це зайва делікатність. Яка потреба в таких випадках додержуватися правил дипломатії? Вони самі порушують їх! — І Коцка пішов до телефону, щоб віддати потрібний наказ.

Через годину вони вже сиділи в кабінеті підполковника. Переглянувши донесення, Челеї багатозначно кахикнув.

—Слухай, Коцко, — озвався він.

«Учора вночі колишній студент університету Краснай перейшов біля Шопрона [14] кордон. Він виконує доручення полковника Донована. Мета його переходу невідома. Завтра прибуду теж. Решту доповім особисто. Прошу забезпечити перехід кордону восьмого числа після 23-ї години. Б-19».

— Красная, певно, прислали по матеріал ФБ-86, — зауважив Коцка.

— Очевидно. А ось ще одне цікаве донесення:

«Сьогодні капітана Ласло Шош на вулиці Шкільній, біля будинку 20, чекатиме легкова машина з номером СМ-309»«

— Сподіваюся, що на цей раз ми спіймаємо цього типа, — запально сказав Коцка.

Челеї хвилину подумав і мовив:

— Ти стежитимеш за машиною і капітаном Шошем. Затримати його дозволяю тільки в тому разі, якщо вже не буде змоги непомітно йти по сліду машини. Ні в якому разі не відстаньте від неї. Підготуйся до операції. Але спочатку заглянь до Рожі і довідайся, що в них нового. Я організую прикриття вілли Голуба. Зайду також до Естер Боруш. О п'ятій годині зустрінемось і ще раз про все домовимось. Ясно?

— Так, — відповів лейтенант. — Хотілося б нарешті побачити цього Фреді.

Сам Челеї пішов спочатку в інститут патологічної анатомії і уважно оглянув під мікроскопом шматки шкіри, знайдені під нігтями вбитої. Коли одірвався від мікроскопа, обличчя його було веселе.

— У товариша підполковника, як бачу, хороший настрій, — зауважив поліцейський лікар.

— А ви б не раділи, якби зробили вдалу ставку на якийсь номер?

— Ви виграли по лотереї, товаришу підполковник?

— Гадаю, що виграв, — одказав Челеї.

Лікар заздрісно глянув услід підполковникові. З інституту Челеї поїхав прямо в кафе «Букет». Там зустрівся з Естер Боруш. Дівчина була збентежена.

— Давно чекаєте, люба Естер? — спитав підполковник. — Ви вже замовили щось?

— Ні, — відповіла дівчина. — Я тільки що прийшла.

Підполковник замовив дві чашки чорної кави.

— Чого ви така смутна?

Дівчина глянула на нього журливими очима.

— Саме з вами поділитись? — гірко всміхнулась вона. — Чого доброго, ще й заарештуєте…

— І таке може статися, — засміявся підполковник.

Офіціантка принесла каву. Підполковник закурив і почав повільно помішувати каву ложечкою, не зводячи очей з дівчини.

— Ну, — перервав він тишу, — поділіться вже нарешті зі мною своїм горем. Обіцяю, що половину його візьму на себе.

— Мені не до жартів, товаришу Челеї. Причина мого горя набагато серйозніша, ніж ви гадаєте. — Дівчина безнадійно махнула рукою.

— Я не жартую, Естер. Я справді хочу вам допомогти.

— Товаришу Челеї! Тут щось не гаразд… Красная буквально загнали в злочин. Я довго не вірила, що це можливо. Тепер побачила. А той, хто занапастив цього талановитого хлопця, живе собі спокійно. Нещасний хлопець своїм необдуманим вчинком наче підтвердив припущення Каллоша. Мене вчили, що людина стає злочинцем внаслідок певних умов. Виходить, що ці умови можна створити… Якщо так піде далі, то Каллош, чого доброго, ще дістане нагороду.

— Ні, люба Естер. Не думаю, щоб це було так. Навряд, щоб сам Каллош розраховував на нагороду. Для нас цілком ясно, що вчинок Красная аж ніяк не підтверджує припущення Каллоша. А щодо впливу умов, то тут ви маєте рацію. І нам треба спільними силами боротися за те, щоб справедливість взяла гору.

— Це марна боротьба, товаришу Челеї.

— Чому ви вважаєте її марною?

— Коли б, припустімо, Краснай повернувся, то ви, добре знаючи