Шота Руставелі - Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі

гідно вславиться водій,

Що, немов прикрасу, рану на руці несе своїй.

Зразу здобич обдивились, щоб не йшли намарно дні:

Всіх скарбів і не злічити, що лежали там на дні!

Скарб на свій баркас забрали,- спорожніло на судні,

І тоді його спалили,- попливли тріски одні.

Автанділу від купецтва дяку й шану склав Усам:

«Ти нас, кволих, засоромив, повернувши силу нам;

Наше все - тобі належить, наші статки, здобич, крам.

Ми собі рішили взяти тільки те, що дав ти сам».

Витязь мовив: «Це вам, браття, хай напученням стає.

До потоків слізних ваших бог звернув лице своє;

Рятівник не я, нещасний,- він рятунок вам дає.

Нащо дар оцей для мене? Я та кінь - добро моє.

Якби я багатства прагнув, то не можна й полічити

Скарб, що мав я,- ті єдваби, оксамити й самоцвіти.

Все - марнота! Я тим часом - ваш супутник сумовитий,

Та мета у мене інша, ніж багатством володіти.

З тих багатств, що тут знайшов я, з тих клейнодів і прикрас,

Кожен з вас хай стільки візьме, скільки зможе взять за раз;

Прошу тільки: не завдайте ви мені жалю й образ,-

Для моєї справи треба, щоб сховався я між вас.

Не кажіте ви нікому, що я витязь і ваш пан; Ви кажіте:

«Це отаман, що веде наш караван».

Торгуватиму, вдягнувши гідний крамаря жупан.

Заклинаю вас братерством - не вчиніть якийсь обман».

Караванники зраділи, чувши те, що витязь рік;

Всі прийшли, йому вклонились: «Ти нам щастя дав навік,-

Просиш ти того, що просить в тебе кожен чоловік.

Вірно ми тобі послужим. Справді, лик твій - сонця лик!»

Звідти рушили негайно, щоб не гаять марно днів.

Гожий час стояв на морі - прудко їх баркас летів.

Всі вславляли Автанділа в пісні, повній ніжних слів,

Дарували перли сяйні, наче блиск його зубів.

ПРИЇЗД АВТАНДІЛА ДО ГУЛАНШАРО, КОЛИ ВІН ПРИЧАЛИВ ДО МОРСЬКОГО БЕРЕГА

Автанділ проплив те море. Перед ними стало мріти

Світле місто між садами, де хилились пишні віти,

А на вітах майоріли розмаїті гарні квіти.

Ні, краси землі цієї ти не зможеш уявити!

Став баркас біля причалу, де цвітуть сади тіняві.

Автанділ, жупана вдягши, тут поважно сів на лаві,

І прийшли до них по найму носії меткі й лукаві;

Витязь діяв так, неначе знався він в купецькій справі.

З того саду, де спинились, садівничий появився,-

На обличчя блискавичне він захоплено дивився.

Автанділ його покликав, з ним, як з вірником, повівся:

«Хто ви, люди? І чиї ви? Цар який тут оцарився?

Розкажи мені докладно,- мовив витязь цій людині,-

Що дешевше тут, і ціни тут які якій тканині».

Садівник сказав: «Ти сяєш, як у сонячнім промінні!

Що скажу - скажу по правді, не почуєш кривди нині.

Крізь морську державу нашу не проїдеш ти й за рік.

В нас це місто - Гуланшаро - є столицею повік,-

Всякий крам сюди привозять кораблями звіддалік.

Славний цар Мелік-Сурхаві - наш владар і захисник.

Хто з людей сюди потрапив - молодіють і старі:

Час минає тут в розвагах, в учтах, в співах, в милій грі.

Взимку й влітку квіти квітнуть, сонце сяє угорі.

Заздрять люди чужоземні нам у нашому добрі.

Тут купці, моторні люди, можуть добре вторгувати:

Продають товар, купують, мають зиск чи мають втрати;

Найбідніший люд за місяць може скарб собі придбати,

Краму всякого зібравши цілі купи та катати.

Садівничий я в Усена, він - водій купців верховний.

Розкажу я вам докладно, звіт про нього давши повний:

Сад оцей - його, приймає тут прибульців пан шановний,-

Перед ним найпершим ділом викладають крам коштовний.

Всі купці, сюди прибувши, із дарами йдуть до нього,-

Розпаковувати можна крам лиш тут, а більш - ні в кого.

Для царя бере він ліпше, розраховуючись строго.

Де завгодно люди можуть торгувати після цього.

Він людей, як ви, поважних привітати мусить зразу,

Власник заїзду повинен всіх приймать з його наказу,

Та пішов кудись він з дому - не вважайте за образу,

Він би любо та гостинно вас прийняв і цього разу.

Докладу Фатьмі-хатун я, молодій його дружині,

Доброзичливій, приємній, милостивій господині,

Що всі ви, до нас прибувши, потребуєте в гостині.

Увійдеш з гінцем до міста ти у цій іще годині».

Автанділ сказав: «Як знаєш, так тобі чинити слід».

Садівник побіг так швидко, аж ряснів на лобі піт.

Він Фатьмі доклав: «Пишаюсь, бо кажу вам про прихід

Дивовижного прибульця,- в нього сонцем сяє вид.

Сам купець він і господар на весь пишний караван;

Лик - мов місяць семиденний, кипарис - юнацький стан.

Він кораловим завоєм вкрив чоло, вдягнув жупан.

Про шовки, про ціни