Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

вигукнула вона, витрушуючи воду з пух. — Видно якусь велику річ, немовби барильце для мастил, вкрите іржею, черепашками і морськими водоростями. До нього причеплено трос, який піднімається до днища бакена разом з якірним ланцюгом.

— Молодець, Керол! — крикнув Пітер. — Зачекай мене, я зараз.

Він збіг униз і одразу ж знову появився на палубі в плавках. Стрибнувши з носа катера, підплив до бакена і почав обмацувати руками його основу. Невдовзі він знайшов кільце і товсту скобу, до якої був прикріплений якірний. ланцюг. Пітер намацав також грубий сталевий трос, що закінчувався петлею, крізь яку його було протягнуто. Йому стало ясно, що Ян спочатку закріпив верхній кінець троса, а вже після того прив'язав до другого кінця барильце і кинув у воду. Отже, відв'язати трос від бакена зовсім неможливо.

— Хай йому біс! — вилаявся Пітер.

— Що там таке? — спитала Керол, тримаючись за бакен.

— Доведеться перерізати трос. Майкле, дістань. ножівку. І линва також потрібна буде, — крикнув він. — Я візьмуся пиляти петлю, доки не прив'яжу трос.

Майкл побіг на корму за пилкою, а Віллем кинув Пітерові линву, закріпивши її петлею за кнехт.

— А як же ми піднімемо скарби? — сантала, Джіл, нахилившись над бортом.

Пітер задумався.

— Якщо не зможемо самі витягти, то доведеться скористатися шлюпбалкою, — сказав він. — Вона легко витримає.

Пітер узяв линву і почав прив'язувати її подвійним вузлом до троса приблизно на фут нижче петлі, якою його було прикріплено до бакена.

— Не так-то легко прив'язати линву до сталевого троса, — сказав Віллем, ставши навколішки на носі катера. — Треба зробити особливий вузол, а то линва зісковзне.

— А як його зав'язати? — спитав Пітер, випльовуючи воду, що попала йому в рот, коли він добирався до троса попід бакеном.

— Я зараз покажу. — Віллем підвівся, скинув черевики, стягнув з себе светр та сорочку і, як був у штанях, так і шубовснув за борт. Майкл прибіг з ножівкою, ліг на носі поруч з Джіл і подав пилку Пітерові.

— Ось ножівка, Пітере.

— Потримай трохи. Ми ще не готові.

Віллем пірнув з головою, одчайдушно хляпнувши по воді ногами, так що бризки окропили Джіл і Майкла на катері. Забравшись під бакен, він спускався по якірному ланцюгу вглиб, поки не схопився за трос на ярд нижче поверхні води. Потім смикнув його до себе, щоб послабити натяг, трос подався на один-два фути. Але тільки-но Віллем простяг руку за кінцем линви з «Норця», щоб зав’язати той особливий вузол, як тої ж миті відчув, що задихається, і поспішив на поверхню вдихнути повітря.

— Керол, може, ти пірнеш, зі мною і допоможеш мені, га? — Віллем відкинув, назад мокре волосся, що спадало йому на очі.

— Звичайно, допоможу.

— Тримай линву, даси її мені тоді, коли я скручу трос петлею, добре?

Він знов ударив ногами по воді і пірнув під бакен. Керол за ним зникла під водою.

Від води Віллему різало в очах, проте він узяв трос обома руками і щосили крутнув, поки не зігнув петлею. Тримаючи петлю однією рукою, він оглянувся довкола. В тьмяному зеленому світлі, зовсім близько він побачив простягнену до нього руку Керол, а в ній — кінець линви. Хлопець узяв линву, просунув її крізь петлю, потім двічі обкрутив навколо неї і знову подав Керол. Після цього випустив з рук трос і кулею злетів на поверхню. Він важко дихав. Керол виринула коло нього.

— Тобі це легко дається, — сказав Віллем, віддихуючись і пирхаючи. — А мені… дуже важко.

— Вона пірнає, як качка, — захоплено сказав Пітер. — Але й ти теж довгенько пробув під водою.

Віллем трусонув мокрим волоссям і, тримаючись однієї, рукою за бакен, глянув на ніс катера.

— Тягніть! — крикнув він. — Треба перевірити, чи не зі сковзне.

Схопившись на ноги, Майкл і Джіл взялися за провислу линву й вибирали її з води, доки вона не натяглася. Потім уперлися ногами в поперечку поручнів й потягли що було сили.

— Тягніть! — крикнув Пітер. — Тягніть сильніше!

— Ми тягнемо, — сказала Джіл. — Щосили тягнемо, але вона не подається.

— От і добре, — мовив Віллем. — Тепер можна пиляти трос.

Щоб линва весь час була натягнена, Майкл накрутив її на кнехт, відтак перехилився через борт з ножівкою в руці.

— Гляди ж, не упусти її, Пітере, — застеріг він.

Відштовхнувшись чимдуж ногами, Пітер потягся до нього і схопив ножівку, мало не скинувши Майкла з катера, бо той не відразу випустив ручку. Потім просунув руку під бакен, намацав трос нижче верхньої петлі і заходився пиляти. Працювати було важче, ніж він сподівався. Однією рукою треба було придержувати трос, а другою різати. Триматися за бакен було ніяк, і після кількох рухів ножівкою довелося припинити роботу, бо його потягло під воду.

— Ану я спробую, — запропонував Віллем.

— Ні, краще я, — сказала Керол. — Я ж можу пиляти під водою.

Все ще віддихуючись, Пітер передав їй пилку, і Керол враз зникла під водою. Віллем і Пітер, тримаючись руками за бакен, відчували з вібрації, як швидко і ритмічно вона пиляє трос.

Джіл випадково глянула на затоку, туди, де вона сполучалася з головним каналом, і помітила якийсь човен, що повертав від Дюйвеланду в Крабен Крік. Він плив ще далеко, а тому важко було визначити, що то за човен; скидався на якесь безпалубне судно — чи то вельбот, чи рятувальний катер з пароплава. Без сумніву, судно прямувало в затоку. Просто з цікавості Джіл стежила за ним якийсь час. Потім штовхнула Майкла ліктем у бік і показала на човен.

— Як ти вважаєш, то… то не вони? — тривожно спитала вона.

Майкл глянув у ту сторону, силкуючись розгледіти судно.

— Не знаю, — відказав він. — Може, то просто рибальський човен, але, мабуть, краще попередити всіх — Він перехилився через борт