Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

повному обсязі, всі норми, що поширюються на конкретні діяння, враховані при оцінці повторності злочинів. Крім цього, закріплення в законі про кримінальну відповідальність правил кваліфікації злочинів (аналогічно тому, як у КК України регламентовано правила призначення покарання) сприяло б утвердженню принципу законності.

При кваліфікації повторності злочинів повинен забезпечуватись принцип індивідуальності кримінально-правової кваліфікації. Оскільки кожне суспільно небезпечне діяння, яке підлягає кваліфікації, своєрідне, неповторне, то його кримінально-правова оцінка повинна здійснюватись у кожному випадку окремо, самостійно. Немає і не може існувати двох абсолютно однакових, які збігаються за усіма ознаками, діянь. Кожне з них своєрідне, відрізняється від інших за часом і місцем вчинення, а також за іншими індивідуальними особливостями. Тому й кримінально-правова кваліфікація, яка полягає у вичленованні з усіх встановлених ознак діяння тих типових, з якими кримінальний закон пов’язує правові наслідки, проводиться стосовно кожного діяння окремо. Це означає, що кожне суспільно небезпечне діяння повинно отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Однак самостійність кваліфікації діяння є певною мірою обмеженою. Обмежує її сам законодавець, пов’язуючи у певних випадках відповідальність за діяння, яке кваліфікується, з іншими актами поведінки цієї ж особи. Саме якщо в диспозиції статті Особливої частини передбачено повторність злочину чи рецидив, то кваліфікація передбачає врахування факту попереднього вчинення злочину чи засудження за нього.

Особливо важливо звернути увагу при кваліфікації повторності злочинів на забезпечення повноти кваліфікації — необхідності оцінки всіх діянь, вчинених особою. Необхідність проводити кримінально-правову оцінку всіх значущих, з погляду кримінального закону, діянь випливає з кримінально-правового принципу невідворотності відповідальності, принципу офіційності кваліфікації, процесуального принципу забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин справи. Повнота кваліфікації усіх діянь ґрунтується на обов’язку особи понести відповідальність за все вчинене чи, навпаки, на праві не зазнавати жодних негативних наслідків у разі вчинення дій, позитивних з позиції кримінального закону.

Щодо повторності, то суть проблеми забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи потрібно окремо кваліфікувати (відображати у формулі кваліфікації) ті злочини, з яких складається повторність. І в теорії, і на практиці багато питань вирішуються суперечливо.

Отже, необхідність забезпечення законності, повноти, точності та індивідуальності кваліфікації веде до визнання правильною таку кваліфікацію повторності злочинів, коли кожний злочин, що складає повторність, отримує окрему кваліфікацію. В. О. Навроцький на підтвердження правильності такого підходу наводить такі доводи:

1) така кваліфікація забезпечує повноту повторності, оскільки при цьому поза оцінкою не залишаться окремі епізоди (елементи повторності), кожний з яких становить самостійний злочин;

2) окрема кваліфікація кожного із елементів повторності дає можливість призначити справедливе покарання, оскільки воно призначатиметься з врахуванням правил, визначених в ст. 70 КК України;

3) захист прав потерпілих від злочину можна ефективно здійснювати тільки за умови, що вчинене проти кожного із них посягання отримає окрему кримінально-правову оцінку, а не буде заховане за загальною вказівкою на повторність;

4) при такій кваліфікації можна забезпечити її індивідуальність. По-перше, різну правову оцінку отримують діяння осіб, які вчинили неоднакову кількість злочинів, що утворюють повторність, — при кваліфікації лише за частиною статті, яка передбачає повторний злочин, однакову оцінку отримають і посягання того, хто вчинив десятки злочинів, і той, хто вчинив відповідний злочин лише вдруге. По-друге, можна диференціювати відповідальність співучасників злочинів, вчинених у співучасті, коли повторність наявна в посяганні лише деяких із них;

5) окрема кваліфікація кожного із злочинів, які утворюють повторність, вимагається при кваліфікації з посиланням на статті Загальної частини КК. Такі посилання можуть здійснюватись щодо конкретних злочинів, а не повторності загалом[303].

Названі принципи кваліфікації повторності злочинів визначають загальні вимоги, пропоновані правозастосувачеві з метою забезпечення правильної кваліфікації злочинів. Дотримання цих принципів дає можливість точно кваліфікувати суспільно небезпечні діяння у випадку повторності їх вчинення і в такий спосіб забезпечити реалізацію кримінальної політики української держави, вираженої і закріпленої в кримінальному законодавстві України.

3.2. Кваліфікація повторності злочинів за наявності у статті, яка передбачає відповідальність за повторний злочин, кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно»

З урахуванням того, чи передбачена у відповідній частині статті КК України кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно», слід виділити такі випадки кваліфікації повторного злочину:

— кваліфікація злочинів за наявності кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно», якщо інших ознак не передбачено в статті Особливої частини КК України;

— кваліфікація повторності злочинів за наявності кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК України;

— кваліфікація повторності злочинів за наявності ознак, передбачених різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК України.

3.2.1. Кваліфікація злочинів за наявності кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно», якщо інших ознак не передбачено в статті Особливої частини КК України

У КК України поняття повторності злочинів вжито законодавцем в нормах і Загальної, і Особливої його частин. У Загальній частині КК України дається поняття повторності злочинів і визначено її наслідки. В Особливій частині повторність у більшості статей виступає ознакою складу злочину і впливає на кримінальну-правову кваліфікацію вчиненого. Саме наявність у відповідних частинах статей Особливої частини КК України повторності як кваліфікуючої ознаки створює певні непорозуміння як під час вирішення питання, скільки особа фактично вчинила злочинів, так і під час складання формули кваліфікації.

У правозастосовній практиці виникають певні колізії щодо кваліфікації дій, які утворюють повторність злочинів. Судова практика свідчить, що вплив повторності злочинів на кваліфікацію залежить від виду повторності. У разі наявності повторності тотожних злочинів усі вони охоплюються тією самою статтею Особливої частини КК України, в якій передбачено відповідальність за повторне вчинення такого злочину. Повторність однорідних злочинів потребує самостійної кваліфікації кожного злочину за відповідною статтею Особливої частини КК України, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Наприклад, Франківський районний суд м. Львова засудив А. за ч. 1 ст. 186 КК