Радій Володимирович Радутний - Три тисячі смертей

Напасники порозумнішали — залягли й лише пострілювали, залишивши здобич мінометникам.

— Юре, ось подивись! — зненацька вигукнув Отто. — Он там, на лівому фланзі! Ота погань з телефоном!

Справді, на лівому фланзі серед простих автоматників промайнула постать з якоюсь легкою зброєю, та з ящиком на спині натомість.

— Думаєш коригувальник? — Дізфайндер старанно прицілився, вистрілив. Ворожа куля збила порох поруч із його скронею. Знову загримів ДШК.

— Влучив? — з надією спитав Отто.

— А біс його зна... Зараз будемо знати.

Наступна серія лягла досить далеко за бруствером.

— Мабуть, влучив, — задоволено пробурчав стрілець.

Нападники знову заворушились й таким же безладним натовпом кинулась уперед. Автомати Отто й Дізфайндера запрацювали знову, й знову бахнув міномет. Міна пішла мало не вертикально, Кемел голосно вилаявся, задер голову — й раптом м'яко звалився просто на порожній ящик. По спині його швидко розпливалась кривава пляма.

— Погані справи, хлопці! — Товстун кинувся до бруствера. — З міномета...

Поруч гримнув вибух — своя ж міна впала метрів за сорок, завили осколки.

— ...користі вже не буде. Дайте автомат.

— Он, біля Сержанта.

Біллі схопив Коммівський АКМ, та скористатися ним не встиг — черга перетнула йому обличчя, голова луснула й каска, наповнена уламками черепа й збитим на драглі мозком, упала поруч.

Наступної миті куля розірвала шию Отто, він захрипів й впустив голову на автомат. Пальці в останньому зусиллі стиснули спусковий гачок, довжелезна — на весь магазин — черга пішла в небо й зчудовані нападники залягли.

Дізфайндер охнув, оглянувся, схопив за комір Джонні, кинув йому на груди автомат Француза й потяг до входу в підвал.

— Клятий мотлох, — гарчав він через секунду. — Ні щоб було відтягти трохи вбік...

Мотлох — покручене залізяччя, уламки дерева, бетону, якесь ганчір'я — вперто потрапляв саме під ноги. Очевидно, на самому початку війни, ще до того, як над містом пройшли бомбардувальники, тут ховалися місцеві жителі й перетворили підвал спочатку у сховище, а потім у справжній свинюшник.

Оселя ця мала трохи дивне планування — майже одразу за входом коридор повертав ліворуч, потім праворуч й лише після цього починався власне підвал — з клітинками комірчин, оберемками труб та кабелів і вентиляційною шахтою. Власне, таке хитре його розташування й стало одною з причин розміщення позиції саме тут. "Кожна нора повинна мати щонайменше два виходи", — сміявся тоді Коммі... аж бач, згодилося. Хоча й не йому.

Нападники, тим часом, ще трохи пополивали кулями облишену вже позицію, спостерегли, що ніхто їм не відповідає й знахабніли. Вже повертаючи праворуч, Юр чув їхні голоси, якісь нерозбірливі команди, лайку. Потім під бетонним склепінням прогриміла черга, друга... Дізфайндер прикипів до стіни — але далі пострілів у прохід справа поки що не пішла.

Два повороти надійно захищали його від гранат, однак пастка від того кращою не ставала.

Нападники порадились ще — їхні голоси, трохи спотворені підвальною луною, долинали голосно, але нерозбірливо, потім таки кинули гранату — гримнув вибух, зі стелі посипались крихти, а знадвору почувся розпачливий крик й цілий потік лайки — очевидно, когось зачепило осколком. Юр зловтішно посміхнувся.

Потім запала тиша.

Дізфайндер насторожився. Що б воно не готували вороги — навряд чи це було б приємним сюрпризом. Він посидів ще трохи, потім знову вхопив Джонні Вибий Око за комір й потяг далі, сподіваючись дістатися вентиляційної шахти.

Але не дістався.

Гримнув вибух — значно потужніший за гранатний. Ціла брила бетону накрила обох втікачів і Юр втратив свідомість.

Він не знав, скільки часу пролежав без пам'яті. Розплющивши очі — побачив лише темряву. Намацавши годинника — порізав пальця до розбитого скла. Нашорошивши вуха — почув лише хрипке дихання — власне й Вибий Ока.

Навпомацки Юр намацав його кишеню. На щастя, запальничка вціліла... а втім, не так вже й на щастя, — подумав він, похмуро оглядаючи замкнену бетонну порожнину, в якій опинився. Виходу не було. Не було й входу. І що найпаскудніше, не було навіть малесенької шпарини, й не коливався тремтливий вогник запальнички. Означало це не що інше, як близьку загибель від нестачі повітря.

Юр поспіхом загасив вогника — конкурента в плані кисню; навпомацки знайшов кілька примітних брил й спробував розхитати. Звичайно, вони сиділи мертво. Він підняв автомат й обережно постукав у стелю — відлуння глухе й майже напевне означало, поверх бетону насипалось ще багато цегли, каміння або просто землі, що в даному випадку означало одне й теж.

Зітхнувши, Юр клацнув запальничкою ще раз й уважно оглянув завал, шукаючи щось металеве. В ідеалі це могла б бути труба, яка виходила на поверхню, й по якій можна було б стукати... на жаль, єдина металева дротина, яку він знайшов, від ідеалу була дуже далеко.

— Оце влип, — пробурмотів Дізфайндер й безсило відкинувся на каміння.

Настала тиша.

Джонні дихав уривчасто й до свідомості не приходив.

Десь за півгодини Дізфайндер ворухнувся, впевнено простяг руку по аптечку й так само впевнено, хоч і наосліп, витяг з неї ампулку з нашатирем. Розламав. Сунув під ніс