Валентин Лукіч Чемеріс - Феномен Фенікса

від семи лих. І всі йому дякували, славлячи небесного лучника, як рятівника й героя, повернувся він на небо в ореолі слави. Але мстивий Ді-цзюнь не вибачив йому убивства дев’яти сонць, синів його. Суворо покарав він Стрільця І. Ще й позбавив його божеського сану, перетворивши в простого смертного (разом з його дружиною), назавжди зіслав героя на землю. Але не забули люди того, хто їх порятував і землю вберіг від пекельного вогню десяти сонць. По смерті героя всі його шанували як божество Цзунбу, що відганяє нечисту силу. І досі китайці передають з уст в уста легенди, передання й сказання про Стрільця І, небесного лучника, який колись врятував людство і планету Земля. Зображення Стрільця І та як він стріляє у сонце часто зустрічалося ще на кам’яних рельєфах перших віків нашої ери.

Це легенда. Красива й зворушлива, що має хепі енд — щасливий кінець. Але таке колись і справді станеться… Тільки не буде тоді хепі енду, щасливого кінця.

Ні, ні, не десять сонць одночасно з’являться в небесах планети Земля, сонце буде одне, проте лютіше за десять сонць разом узятих! І згорить тоді все на Землі і зникне життя на ній. І навіть сам світ білий, бо все огорне пітьма, а небо вгорі стане чорним. Ось тільки ніхто не знає, чи з’явиться новітній Стрілець І, чи врятує він тоді Землю? А втім, після всепланетної катастрофи, що чекає на нас, рятувати вже, мабуть, на Землі не буде кого. Як не буде вже й кому спостерігати за агонією Сонця, яке гинучи саме, встигне знищити й білий світ…

Астрономи Китаю ще з давніх часів акуратно й детально записували все, що відбувалося в небесах. (Так, наприклад, 2400 років тому астроном Ші Шень склав каталог 809 зірок). У тім числі й у далекому космосі, куди вони могли заглянути. А втім, китайські астрономи більше були астрологами, адже вважали, що правитель країни, який щось утне і взагалі зіб’ється з праведного шляху на манівці та керуватиме країною не дотримуючись законів, то неодмінно буде покараний Богом. Але перед цим у небі з’явиться застереження у вигляді якихось незвичайних явищ. Отже, астрономи мають постійно слідкувати за небесними тілами і доповідати про все побачене. Особливо про щось незвичайне, рідкісне. І могло бути затемнення Сонця чи Місяця, падіння метеоритів, з’яви хвостатих комет тощо, які потім і будуть витлумачені як Боже застереження. Але при цьому й самі ризикували. Астрономи Хсі та Хо за давньою китайською традицією були страчені — лише за те, що в 2137 році до н. е. не змогли передбачити сонячне затемнення, що дуже налякало тодішнього правителя Китаю.

І ось 4 липня 1054 року астрономи (тоді в Китаї правила династія Сун) одного вечора загледіли в небі щось таке незвичайне, що були безмірно подивовані, вражені й нажахані. Про своє побачене диво вони записали так:

«В день Чі Соу на п’ятому місяці першого року правління Чі Хо (що й відповідає сьогоднішній даті 4 липня 1054 року) в кількох дюймах на південний схід від Тхьєн Каун з’явилася зірка-«гостя». Коли минуло більше року, вона згасла».

Це була подія з подій! У добре вивченій ділянці зоряного неба з’явилася нова зоря! І спалахнула як наче в одну мить. Таке трапляється хіба що раз на сто років, тож китайські астрономи слідкували за небесною гостею звечора й до ранку. Річ у тім, що «гостя» була така яскрава, що її можна було бачити навіть удень — жах! Вона разів у п’ять більша і яскравіша за Венеру вранці чи увечері. Не інакше, як боже застереження людям. І в першу чергу правителям. Про що й було донесено царюючому владиці і він, нажаханий, навіть пообіцяв віднині «справедливіше» керувати підданими. Але нова зоря не довго сяяла так сліпуче яскраво, світність її зменшувалася день від дня, наче б вона згасала — чому? Звідки вона з’явилася така яскрава і чому так швидко почала згасати? Мине щось менше року, як нову зорю в кількох дюймах на південний схід від Тхьєн Каун вже не можна було побачити неозброєним оком.

І все ж астрономи (часу було досить)зафіксували місце з’яви цієї гості на небі — по відношенню до інших зірок. Збереглися записи не лише китайських астрономів, а й сусідніх, японських про зірку, яка з’явилася «в кількох дюймах на південний схід від Тхьєн Каун» — так на Сході йменували зірку Дзету в сузір’ї Тельця. А назвали її гостею тому, що вона всього лише недовгий час сяяла в небі Землі.

Судячи з яскравості нового світила, його появу повинні були побачити в Індії (ось тільки липень там — місяць затяжних дощів, коли все небо закутане хмарами), в Європі, на Середньому Сході і навіть в Америці, на Американському континенті — але даних про те не збереглося. Правда, американські індіанці залишили запис у вигляді піктографії, викарбувавши на скелі петрогліф, яким і зобразили появу в небі гості. Але піктографії розшифрували лише у 1955 році.

І тільки у 1978 році виявили свідчення, що цю подію зафіксували й на Середньому Сході. Там християнський лікар Ібн Буттан із Багдаду, який жив у Каїрі до кінця 1052 року (або початку 1053-го), а потім перебрався в Константинополь, записав, що в сузір’ї Близнюків десь між 12 квітнем 1054 року і 1 квітнем 1055 року було видно незвичну зірку. Коли були зроблені спеціальні уточнення і поправки на змінення напрямку полярної осі Землі за останні дев’ять століть, виявилося, що це положення зорі-«гості» в сузір’ї Близнюків відповідає сучасному положенню тієї зірки-«гості» в сузір’ї Тільця.

Але знову загадка. Якщо глянути неозброєним оком в тому напрямку, де колись за свідченням китайських астрономів була незвичайна зоря-«гостя», там нічого… немає. Правда, на фотографії цієї ділянки