Валентин Лукіч Чемеріс - Феномен Фенікса
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Себто Стрілець І.
Він був таким цілким, що ніколи не знав промаху і його стріли, швидкі та летючі, завжди потрапляли в ціль.
А треба вам сказати, що в ті давні-давні часи, коли світ був ще молодим і горя люди буцімто не знали, на небі сходило не одне сонце, як нині, а — повірте, — цілих десять.
Уявляєте? Десять сонць у небі. Але на щастя людей, батько тих десяти сонць, небесний владика Ді-цзюнь суворо слідкував, аби вони сходили на небо не всі разом, а по черзі, у свій день. Тож і виходило, що кожне сонце з’являлося на небі лише один раз на десять днів — як надходила його черга. І все було добре, брати-сонця жили в мирі та злагоді між собою і сходили на небі лише кожен у свій день. Оскільки ж брати-сонця були схожі між собою, як дві крапелиночки води, то люди на землі думали, що в небі незмінно сяє одне сонце — як то й має бути.
І все було добре, і в світі тоді був порядок та лад, а сонце ласкаво осявало землю, даруючи їй тепло та світло, а з ним і життя.
І радувались люди сонечку в небі, і славили його у піснях та легендах. І так тривало не рік і не вік. Може й кілька віків. Може, й тисячі тисяч літ, адже брати-сонця, сини небесного владики Ді-цзюня не знали скону літ і сяяли в небі віки та віки.
І так було доти, доки братам не набридло дотримуватися здавна заведеного порядку, коли кожен в небі з’являвся раз на десять днів. Тож якось вранці брати всі разом і вигулькнули на сході. Уявляєте, як подивувалися люди, загледівши на небі не одне, а цілих, десять сонць? Правда, деякі аж обрадувалися: ах, ах, як добре, що на небі стільки сонць. Тепер дні стануть ще світлішими, ще осяйнішими — красота яка! Наївні!
І засяяли в небі десять сонць. Здіймаючись все вище і вище над видноколом сліпуче-нестерпним світлом, пекельним, пекучим і гарячим, почали заливати землю, самі не відаючи, що творять. Їм було весело сходити разом — наче то забавка яка!
Злякалися люди, адже десять сонць швидко висушили землю і вона почала перетворюватися на гарячий пісок і шкварчати як наче на розжареній сковорідці. Висихали й загорялися посіви, ще вчора зелені на полях, на луках трави, дерева в лісах гинули. А на місці нивок і вод з’являлися мертві пустелі. А десять сліпучих і пекельно гарячих сонць піднімалися ще вище і тоді почали плавитися каміння й залізні руди в надрах землі.
Все, все почало плавитись і горіти, жахливе полум’я з димами там і там шугало до неба. Дикі звірі, які ще вціліли, втікали з палаючих лісів, виходили до людських осель і нападали на поселенців.
Велика біда прийшла на землю. І тоді почали люди молитися до небесного владики Ді— цзюня, благаючи його порятувати від неминучої загибелі — не витримає земля десятьох сонць, згорить разом з усім, що росте і квітне на ній, що бігає та ходить по ній і плаває у водах чи літає в небі.
І скінчиться тоді рід людський і надійде край життю на Землі. Та й сама земля загине в полум’ї десятьох сонць.
На щастя, Ді-цзюнь почув молитви охоплених жахом людей і хутчій покликав до себе небесного лучника Стрільця І. Дав червоний лук з білими стрілами і так йому велів:
— Спустися на землю — чого там люди репетують? Напевне, налякалися десятьох моїх синів— сонць, які порушили установлений мною порядок і всі разом з’являються на небі. Розгулялися хлопці-молодці. Треба їх до тями привести. Прожени неслухняні сонця з неба, примусь їх повернутися до раніше встановленого порядку, за яким кожне сонце має світити лише у свій день. Але, — застеріг, — горе тебе чекає, якщо завдаси їм якої шкоди — вони мої сини. Пам’ятай про це. А якому батькові не шкода його дітей?
І небесний лучник Стрілець І одразу ж помчав на землю, прихопивши дальнобійний лук, що не знав промаху. І побачив унизу випалені спекою поля та висохлих від голоду людей — шкіра та кості на них. Шкода йому стало нещасних, благородне серце його спалахнуло гнівом на братів-сонць, які заради забавки губили невинних. Забув небесний лучник, що владика велів йому лише налякати неслухняних братів-сонць, але шкоди їм не завдавати.
Натягнув Стрілець І тятиву аж до вуха і пустив стрілу в старше сонце, і потрапила вона в ціль — розбилося старше сонце на безліч шматків, розсипалось золотим пір’ям, упало на землю мертвим золотим вороном. А Стрілець І дістав нову стрілу… Загалом дев’ять разів стріляв він, посилаючи в небесну височінь свої цілкі стріли аж доки не зосталося на небі одне, останнє сонце.
В гніві великому Стрілець І хотів було убити і його, але злякалися люди, що тоді настане вічна пітьма, тож потихеньку витягли з його сагайдака останню стрілу…
І зосталося в небі лише одне— єдине сонце.
Швидко чи ні, а вгамувалася спопеляюча спека, повіяло цілющою прохолодою. Земля була врятована.
І ще багато-багато подвигів здійснив на землі благородний Стрілець І, позбавивши людей аж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феномен Фенікса», після закриття браузера.