Ірина Сергіївна Потаніна - Історія однієї істерії

я, — тобто, до тебе приходить Ксенія, каже, що в неї великі неприємності й що вона змушена залягти на дно, а ти навіть не з’ясовуєш, у чому річ?

— А що? Я ж не мент, щоб у душу лізти. І не приватний детектив навіть…

Ну ось, тепер мене ще й ображають!

— Загалом, якщо хочете, я, коли хавчик їй завтра понесу, заразом і записку від вас передам. Чи усне повідомлення…

Є! Значить Ксенія ховається десь у місті! Виходить, вона не поїхала в Крим! Виходить, її можна знайти і змусити прояснити багато речей…

— Ти що, рідної мови не розумієш?! — хором заволали ми з Тигрою, передчуваючи швидку перемогу. — Попередити Ксенію зараз треба!

— Цієї миті!

— Смерті її хочеш?! Маніяк уже знає, де її шукати…

— Врятуй мою сестру, Кілере!

Діджей затулив долонями вуха й замислився. Наша тріскотнява заважала йому зосередитися. А мені здавалося, що вже кому-кому, а йому будь-який галас повинен шепотом здаватися.

— Ну гаразд, — я жестами показала Кілеру, що більше не збираюся кричати. — Раз ти нам не довіряєш, то просто піди зараз до неї сам. Або подзвони… Не можна так. Потрібно терміново попередити дівчинку.

— Дзвонити нікуди. А мені сьогодні ще один сет грати…

— Тобі що, якийсь сет дорожчий за Ксенію?

Діджей знітився. Занервував, заметався по кімнатці.

— Але я не можу… Я не встигну до свого виходу туди й назад… Мені грати потрібно… Я ж над речами цієї серії так довго працював… І потім, зал сьогодні той що треба. Тут знаєте, які люди… Мені треба, щоб вони почули…

Я взагалі не розуміла, що він таке говорить, а Тигра співчутливо кивала. Так, начебто вислуховувала від хворого докладні скарги про симптоми якоїсь невиліковної хвороби.

— Слухай, — зрештою, зважився Кілер, — ти ж її сестра. Виходить, ти це… на нашому боці. Так?

Тигра серйозно закивала.

— А за неї ти поручишся, так? — Кілер кивнув на мене.

Тигра кивала безперестанку.

— А вона детектив, самі впораєтеся. Ксюху переховаєте й усе таке? А я за три години буду. Як штик. Тільки скажіть, де…

— Зідзвонимося, — Тигра простягла невдасі Кілеру аркуш зі своїми координатами, — не переживай. Це нормально. Єдине, чим не може пожертвувати справжній музикант заради своєї жінки, — це музика.

Діджей гірко посміхнувся.

— Ксенія не «моя». Вона своя власна. Завжди хотіла тільки такою бути.

«Видно, розуміючи, що не витримає конкуренції з цими „унца-унцами“», — подумки куснула я. А вголос вирішила обірвати лірику.

— Давайте ближче до справи, дітки…

— Загалом, так, — Кілер кусав губи, — під твою, сестричко, відповідальність. Ксюха ховається на горищі над кабінетом свого батька. Там у Шумилова склад. Туди можна потрапити через сусідній під’їзд або через сам офіс. Шумилов, уяви, туди взагалі не заглядає. А Ксюха до нього в кабінет спускається частенько. Ніхто її поки що не помітив. Отак.

Ми з Тигрою чемно подякували й помчали геть. Придумана мною історія з маніяком ще кілька хвилин здавалася нам обом правдоподібною. Хапаючи за руку Сестрицю і вибігаючи на вулицю, я потроху приходила до тями.

«Стоп! Маніяка ж не існує! Усе це мої вигадки… Треба негайно заспокоїтися і привести до тями ще й Тигру», — я змусила себе подумати тверезо.

Розділ про те, що жертва частенько має вигляд злочинця, і навпаки

— Нічого не починай, — буквально стягла я з моторолера Христину, — заспокойся. Справу зроблено, інформацію отримано.

— Що ви дізналися? — хором поцікавилися Тім і Настуся. Після запалих щік блідого Кілера, рожевощокий і кругловидий Тім справляв враження нормальної, здорової людини. Ніколи б не подумала, що зможу нагороджувати такими епітетами представників «кислотної» молоді.

— Нічого особливого, — відмахнулась я, — Ксенія нікуди не поїхала. Ховається в місті. Це не привід, щоб робити необдумані вчинки…

— Раз ховається — значить, боїться, раз боїться, значить, треба рятувати, — не могла заспокоїтися Тигра. — Їдьмо!

— Їдьмо! — неначе бойовий клич підхопила Настуся. Після дискотечного адреналіну Сестриця ладна була підтримати будь-які заклики до революцій, воєн…

— Та їдьте, — байдуже кинула я, — тільки врахуйте: за наслідки відповідатимете самі. Зіпсуєте справу нам і зламаєте плани Ксенії. Якщо такі в неї є, певна річ.

Тигра насторожилася.

— Чому зіпсуємо й зламаємо? Я просто поговорю з нею… З’ясую, що сталося. Поясню, що всі ми хвилюємося.

— Ти вважаєш свою сестру дурною? Вона чудово знає, що ви хвилюєтеся. Ти тільки злякаєш її своїм приходом. Ксенія знову зникне, але так і не пояснить, що відбувається. Ти цього хочеш?

— Ні, — розгублено промимрила Христина, — але, що ж робити?

— Чекати подальшого розвитку подій. Тільки так ми зможемо з’ясувати, для чого твоїй сестрі знадобилося зникати. Сама вона нам, звичайно ж, нічого не розповість. Ні нам, ні батькові, ані міліції. Якби могла — давно вже розповіла б. Розумієш?

Я зверталася тільки до Тигри, але й Тім, і Настуся ствердно закивали у відповідь. Що ж, такий ентузіазм був мені на руку. Я знову й сама починала вірити в раціональність того, що пропоную. Від цього слова мої звучали дуже переконливо.

— Тепер ми знаємо, де ховається Ксенія. Нікому не слід відкривати цю таємницю. Якщо дівчина ховається від когось, то нехай у нього не буде жодного шансу розшукати її. Нас четверо. Пропоную встановити позмінне стеження за горищем. Це наведе нас на слід…

Звичайно, в моїх супутників така ідея викликала захват. Нераціональність її з надлишком компенсувалася тим, що пригоди не закінчаться відразу й не будуть передані чужому відомству. Особисто вони — Тигра, Настуся й Тім — збиралися з’ясувати, що діється навколо нещасної Ксенії, та врятувати її без огляду на те, хоче того втікачка, чи ні. Діти завжди мають одну значну перевагу в партнерських стосунках: