Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 3

– Привіт екіпажеві! – весело гукнула до всіх. – Не сподівалися мене побачити?

– Думали, що стрінемось уже нагорі, – сказав Саакашвілі. – Скучила?

– Ні, я в службових справах. Сержант Шавелло просив, щоб ви взяли з собою фляжку.

– Юзек не може поносити? – забурчав Єлень. – У танку повно-повнісінько, нікуди впхнути, сам укладав…

Кос штовхнув друга в бік, і Густлік не доказав, що саме він укладав.

– Що у фляжці? – спитав Янек.

– Ліки, настій з мурашок од ревматизму. Під час атаки треба стрибати, може вилитись, а у вас як у сейфі.

Кос ніжно взяв дівчину за руку, відвів убік.

– Непогана вигадка з оцими ліками, – сказав тихо, – але нас не треба дурити. Скажи правду, хто тебе прислав і з якою метою?

– Хто прислав? – Маруся торкнулася пальцями грудей в тому місці, де б'ється серце, і пояснила: – Воно… Щоб притримати стремено бійцеві, який кидається в атаку на сталевому коневі…

Хлопець слухав ці слова, і на якусь мить йому видалось, що спала пекельна задуха в тунелі, повіяло свіжим вітерцем і не так дере горло повітря, отруєне бензиновим чадом. Подумав, що не може статися нічого лихого з екіпажем і з ним самим, бо це завдасть горя Марусі.

– Пора, – сказав спокійно капітан Павлов. Екіпаж мовчки поліз на танк. Танкісти зсувалися досередини, мов до підводного човна, крізь єдиний ще відкритий горішній люк.

Павлов, надівши шолома, став ще більш схожий на першого командира «Рудого». Саакашвілі послав поцілунок рукою Марусі. Томаш, підтримуючи Шарика, благально всміхнувся водієві саперної машини. Густлік, виглядаючи з люка, висунувся трохи більше, зробив глибокий вдих і опустився вниз, буцімто ниряв у ставок.

Командир полку, всміхаючись, спостерігав за посадкою, але тепер обличчя його трохи спохмурніло. Взяв під козирок, так само зробила Маруся. Кос оддав честь полковникові, дівчині махнув рукою і зник у танку, закривши за собою люка.

Водій-сапер увесь час стояв біля башти з коробкою матеріалів для законопачування. На якусь мить у щілину танкового люка визирнуло Томашеве око.

– Не побий, – наказав.

– Не хвилюйся, – відповів той і, притиснувши люк лядою, почав приклеювати ізоляційну стрічку, замащувати щілини тавотом.

Полковник і Маруся, які стояли біля самого танка, чули ізсередийи приглушені, проте ясні голоси.

– Механік готовий, – доповідав Саакашвілі.

– Готовий, – зітхнув Черешняк.

Відповідаючи на перекличку, коротко гавкнув Шарик.

– У мене, як у домовині. Порядок, – пожартував Густлік.

Сапер тричі стукнув у башту й зліз на землю по гусениці.

– Машина готова, – сказав Кос.

– Затримка під водою означає кінець. До того, мій вантаж не любить поштовхів, – поволі говорив Пав-лов. – Пора.

– Заводь двигун.

Свиснув стартер, зашуміло махове колесо. Полковник торкнув Марусю за плече. Обоє відійшли під стіну, де в рові стиха плюскотіла вода.

– Ви віддали їм ліки з мурашок?

– Забула, – знітилася й закашлялась дівчина.

– Гадаю, – сказав, усміхаючись, офіцер, – це не так важливо.

Рикнув танковий двигун, хвилину дуднів на малих обертах. Потім механік раз, другий перевірив перемикання швидкостей і засвітив прожектори.

Машина поволі зрушила з місця, перелізла через зсув і обережно почала спускатися в темну і ніби густу воду. Світло прожекторів лягало на неї щораз більш горизонтально, врешті потьмяніло й згасло під поверхнею води.

Ще трохи – і хвилька, яка йшла від ствола гармати, сягнула кігтів орла на башті. «Рудий» зник у мороці. Чути було ще рівне, але дедалі тихіше й глухіше гудіння двигуна.

Розділ XVII ШАРИК ПОМИЛЯЄТЬСЯ

У щільно законопаченому танку, де єдиний отвір назовні – вентиляційна труба, інакше гуде двигун, інакше відлунює кожен звук. Інакшими видаються й обличчя членів екіпажу, котрі знаєш краще, ніж своє власне. Та й страх тут не такий, якийсь незнайомий. Так, буцімто ходиш по дошці – одної вистачить, щоб пройти по підлозі, але коли доведеться йти на висоті четвертого поверху, то й п'ятьох буде замало, бо кожна похибка загрожує падінням у прірву.

Так само зараз у танку. Якщо водолаз помилився у вимірах чи Павлов неправильно підрахував швидкість стоку води або ж танк зачепить балку, звислу із склепіння, – їх чекає неминуча загибель.

Всі куточки заповнені ящиками й мішками, вантажем сапера, місця для людей обмаль. Світло з приладної дошки ледве розсіває темряву. Серця б'ються швидше, ніж звичайно. Здається, з кожною хвилиною в танку стає жаркіше, задушливіше.

Шарик сидить біля механіка і, відчуваючи тривогу екіпажу, тихенько повискує. Передні його лапи тремтять, вуха опущені.

Саакашвілі, напружений, немов тятива лука, втупив очі у візир, де в пригашеному світлі прожектора ледь видніють найближчі шпали залізничного полотна, а часом, немов грізний вус, блисне зірвана рейка.

Томаш теж застиг біля свого перископа -т ще якусь мить бачив на воді відблиски далекого світла, що їх лишав за собою танк, а вгорі вібрувало бетонне склепіння. Потім одна, друга хвиля хлюпнула в скло, й настала темрява.

– Залило! – сказав із жахом Томаш.

– Тебе хтось питає? – пробурчав Густлік, одводячи очі від прицілу, і раптом зацікавлено почав оглядати свої долоні.

Кос, який сидів найвище, тільки тепер спостеріг те, що хвилину тому Черешняк, і доповів Павлову:

– Повне занурення!

– Усе в нормі. Йдемо за графіком, – відповів капітан і почав тихо насвистувати мелодію пісні, яка народилася під час війни, про українську Віслу: – «Ой Дніпро, Дніпро, ти у даль течеш…»

Заскреготіла гусениця, танк здригнувся. Саакашвілі, відчувши, що «Рудий» зійшов з полотна, знову вивів його на шпали. Перед очима замайоріла рейка-провід-ниця. За ці кілька секунд грузин упрів, губи в нього пересохли.

Капітан якусь мить свистів трохи голосніше і врешті повідомив:

– Половина дороги.

Заскреготіло, вентиляційна труба зачепилася за склепіння, здригнулася над головою Черешняка. Томаш злякано глянув угору, і на груди йому, під розстебнутий комбінезон, хлюпнув твердий струмінь води.

– Тече, пробі!

– Тебе хтось питає, йолопе… – Густлік прослизнув повз гарматний затвор, почав затикати щілину ганчірками.

Хвилину тривала ця, здається, безнадійна боротьба, але несподівано струмінь ослаб, зупинився, і тільки поодинокі краплі капали на Томашеве обличчя.

– Починаємо виходити з-під води, – доповів Кос.

З полегкістю спостерігав у візирі, як з'являється кінець гарматного ствола, а згодом і передня частина танка. Насамперед над прожектором розлилася яскрава пляма, потім світло пробило поверхню, шугонуло в глиб тунелю, і всі побачили крізь перископи: вода закінчується, а далі на рештках обгорілих балок лежать покручені рейки, порозкидана, зім'ята у вогні, почорніла від кіптяви бляха.

– Можна? – запитав Єлень.

– Відкривай.

Брязнув замок, Густлік щосили наліг на ляду люка. Сілезець