Любомир Андрійович Дереш - Архе

який феномен — варто йому самому випити літр горілки, як відразу ж підіймаєься на ноги і починає оперу вати такими ідейними пластами, від яких у бехаря відромаґ ната і його хуни поза шкіру мороз дере. І з такою легкістю, головне, ніби карти в окопі здає. Прямо тобі крішнамурті якийсь.

Віднедавна у діда почали проявлятися сіддхи: спонтанна левітація, наприклад. Левітує поки що невисоко — сантимет рів на двадцять підіймається, проте маестро знає, що у діда все попереду.

Хоч і охота з йоґіном побухати, маестро вагається.

Петрович розказував, недавно до Толіка піротехніка менти приходили. Може, його шукають. 5 і 3 Ні. Не його. Кубики не брешуть. 2 і 1 Можна також було заскочити до братів Коклюшів — двох ізгоїв trash концептуалістів, технарів самородків, які у вільний час знімають різну туфту на кінокамеру, складають до цього звукоряд, цифрують, мікшують, рендерять, апґрейдять, в’ючать, дрючать, врешті записують на відео касету, викурюють по наперсткові трави «хімки» і з пафосом сумлінно зробленої роботи проглядають відзняте. Творчий тандем треш концептуалістів носить назву «The Whooping cough Brothers[26]», або ж «Антиодуд рятує світ» («Ворона їде»). Те, чим займаються трешери, маестро називає «робити з гівна цукерочку».

Треш концептуалісти обожнюють вештатися пустири щами і звалищами. Там вони крупним планом фільмують іржаві залізяки і тому подібний непотріб.

З доступного асорті треш концептуалісти видаються йому найбільш прийнятними: творчі люди з мінімумом комплексів, відкриті новим відчуттям і враженням. Достат ньо просунуті, щоби не цілувати землі, якою ступала нога маестра. (Молодший Коклюш, Олег, був ще й запеклим енурез ником. Ніщо не повертало маестрові радості буття так тихо, як ніч під однією ковдрою з антиодудом юніором.) Об’єкт № 4. ОБСЕРВАТОРІЯ Вона домінує над обрієм, схожа на космічну цитадель серед кремнієвих скель десь на Юпітері. Вона велика, впорядкована, стерильна і безлюдна. Вона футуристична й електронна настільки фундаментально, що, здається, ще трохи — і Номер 4 заново відкриє для себе велич Архаїзму.

Об’єкт № 4 має власний ядерний реактор, з якого черпає енергію. Його коридори залиті ледь уловимим стерильним ультрафіолетом. Обсерваторія сяє тим сліпучо білим кварцовим світлом, яким починається світанок на Венері.

У деяких варіантах світу в належний час Обсерваторія активно моделює самодеструктивну схему мислення, котре вибрало тишу.

Обсерваторія холодна. Вона — безжалісна, знеособлена космічна станція, котра вдивляється у безконечність.

Бастіон, із якого, ховаючись за примарами логіки, жме на Об’єктові № 4 тиша властива за означенням.

Сенс існування Обсерваторії — споглядання Безодні. Інколи Обсерваторії, втіленій архітектурно, приписують властивість Транзиту.

Всі перелічені вище ознаки були присутні в будинку номер сім по вулиці Беранже, — гніздов’ї ґедзів та ос, кладовищі львівських ворон, яке стережуть брати Коклюші.

The whooping caugh brothers мешкали на сквоті в «пере кошеному» будинку по вул. Беранже (тій самій, що колись горіла). А позаяк, крім кашлюків, ніхто більше в тих достоту белградських руїнах селитися не наважувався, брати захо пили його у свої руки й перетворили будинок на цитадель, проламуючи й замуровуючи стіни за власним бажанням і згідно з властивим тільки їм розумінням прекрасного. Вони контролювали входи й виходи і дбали про дієздатність того, чим і служив їх бастіон — Транзитним залом, входом ув Обсерваторію.

Хоч Коклюші й відкрили існування подвійного руху через їхній шанхай, вони не здогадувалися, наскільки непомітно подвійний рух керує ними.

Свого часу Коклюшів захопила манія переслідування — ах, наскільки це естетично, коли тебе переслідують, зітхали вони. (Ясна річ, ніхто їх не переслідував; хоч маестро і планував колись організувати на них облаву міліції — винятково з почуття дружнього обов’язку). Про всяк випадок антиодуди розробили цілий лабіринт входів, ходів та сходів, пройшовши які, можна вийти прямісінько — хто б міг подумати? — на вулицю Набережну! 3 і 1 Маестро має настрій поглумитися над зеленими мухами.

Йому кортить підкорити світ, постригти всіх налисо, вдягнути в уніформу й заставити жувати сухий желатин.

Він хоче розставляти вишукані пастки на незнайомців, заманювати у густе болото гри правил і повільно топити, а потім рятувати, щоб розіп’яти — і знову, і знову, і знову насолоджуватися власною перемогою над Грою в гру.

Відчувати оргазм дириґента (це наче ванільний цукор під’єднати до струму), ходити помитими коридорами, глумитися над зеленими мухами, жувати корінці журналів, уявляючи себе велетенською міллю, що зголодніла, й вести діалоги з кониками стрибониками шляхом викидання приго лосних з думок про Бога.

Він викидає недопалок (і чергові кілька приголосних) в яскраву ранкову калюжу, вчергове лізе до кишені за кубиками і перемішує: 4 і 6 Порив вітру змушує гойднутися на лавці, і маестрові до голови приходить чудова ідейка. Він тішиться так, наче згадав місце, де страшенно любив проводити час у дитин стві. Маємо сильну весну, маємо сильний вітер. Йдемо куди?

На Нестерова.

У лад своїм думкам маестро чує крики дикого голуба, і йому стає просто чудесно. До криків дикого голуба знову додається свист вітру, що летить вузьким гирлом якоїсь вулиці. І зовсім уже здаля вітер приносить звуки акордеона.

Хвилину подумавши, маестро відкриває десь ближче до кінця вийнятий із валізи ґросбух (підписаний псевдонімом етапний твір «Неопубл») і записує:

Об’єкт № 5. АКОРДЕОН Проявлення Об’єкта № 5 спостерігається найчастіше у строго визначену пору року.

Перші труднощі пошуку акордеона полягають у тому, що, крім загальноназваних сезонів (як от: осінь, весна тощо), присутні також плаваючі синоптичні цикли. На запитання лікаря, скільки існує таких «плаваючих» пір року, маестро відповідав: «Скільки стиснеш у кулаці».

Пора, під час якої найцікавіше виражена феноменологія Об’єкта № 5, пов’язана з двома ознаками: березневими сутінками та шквальним, але теплим вітром. Акордеон вияв ляє себе абстрактними пасажами, підсиленими відлунням довгих вулиць; мелос постійно губиться за гучним гулом вітру. Опосередковано акордеон вилущує старі значення реальності, відтак — мітить пунктиром шлях до несловесного Іншого.

Принцип акордеона буде ще не раз інтерпретовано як найвиразніше музичне окреслення ідей абстракціонізму і дадаїзму, а відтак — Об’єкт № 5 буде визнано предтечею корпусу ідей керунку ambient. Акордеон як артефакт, звіль нений від ідей (ґлос) покоління Логосу, може опинитися в аванґарді естетичної революції й постати новим брендом покоління Тиші.

Ходять чутки про існування цілого Ambient cafe (колись — клубу кафе «Скатологія» по вул. Коптській), породженого поскрипуваннями грамофонної голки одного з аватарів Об’єкта № 5 — патефона, виготовленого в Харкові у 1899 році. Грамофон, що гуде — це вухо, котре прислухається до самого себе.

Олег П ський запевняє, буцім якось побував у Ambient cafe. Він каже, що всередині кафе дійсно стоїть великий грамофон