Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

ховав у собі найбільшу таємницю гробниці. На цю вікопомну подію Картер запросив найвидатніших учених всього світу, а також представників єгипетського уряду. Гості урочисто посідали на стільці вздовж стіни передньої кімнати, і Картер власноручно почав розбирати замурований вхід.

Коли у перегородці з’явився перший отвір, усі присутні завмерли від подиву. Менш як за метр од перегородки блиснула золота стіна, вкрита випуклим орнаментом і прикрасами з блакитного фаянсу.

Через деякий час вхід був відкритий, і таємниця тієї казкової золотої стіни з’ясувалася. То була величезна скриня, схожа на ширму з дахом, а в скрині стояв саркофаг померлого фараона. Картер обережно ввійшов усередину комори. Скриня була така велика, що між нею і кам’яною стіною склепу лишався тільки вузенький прохід, і Картер насилу протиснувся, бо там лежали ще всякі похоронні дари: глечики до вина, свічники, вази, алебастрові кубки та інший ритуальний посуд., На стінах склепу видніли малюнки та ієрогліфи.

По один бік скрині були двійчасті двері, не запечатані, а тільки замкнені на засув, зроблений з чорного дерева. Картер відчинив їх і заглянув усередину. Виявилося, що всередині ще одна скриня. На дверях її археолог побачив царську печатку й страшенно зрадів: адже це був доказ того, що грабіжники не добралися до саркофага. Отже, з двадцяти восьми фараонів, похованих у Долині Царів, пощастило тільки Тутанхамонові: його могила простояла більше тридцяти трьох віків і зосталася ціла, до неї ніхто не доторкнувся. Картер знову примкнув двері й оглядівся у вузькому коридорі. В стіні він побачив не замурований вхід ще до однієї кімнати. Переступивши через поріг, археолог пересвідчився, що то скарбниця, вщерть заповнена надзвичайно цінними пам’ятками старовини.

Навпроти нього стояла шафа-капличка, вся окута золотою бляхою й оздоблена священними вужами з золота. Навколо неї стояли чотири богині-заступниці, з розкритими обіймами, ніби захищаючи святиню від непроханих гостей. Обличчя в них були мов живі, повні співчуття й жалю. У капличці, як пересвідчився Картер, зберігалися серце, мозок і нутрощі покійника, вийняті, коли труп бальзамували.

Тут же були позолочені ноші. На них лежав, немовби заснувши, бог-шакал Анубіс, одягнений у полотняні шати. Попід стінами стояло безліч шкатулок, зроблених із слонової кістки, алебастру та дерева, всі інкрустовані золотом і блакитним фаянсом. У цих шкатулках серед багатьох речей повсякденного вжитку було також кілька статуеток Тутанхамона, зроблених із щирого золота, і віяло з страусових пер, яке напрочуд добре збереглося. Крім того, в камері стояла ще одна колісниця й кілька моделей човнів із вітрилами. На відміну від інших могильних кімнат, тут не було ніяких слідів плюндрування: всі речі зосталися на тих самих місцях, де їх лишили єгипетські жерці під час похорону.

Тільки після тривалих підготовчих робіт почали відкривати позолочені могильні скрині. Одірвавши царську печатку, Картер відчинив перші й другі двері. І тут його спіткала нова несподіванка: всередині стояло ще дві скрині, такі ж прекрасні, як і дві перші. Відкривши їх, Картер опинився, нарешті, перед царським саркофагом, до глибини душі схвильований і вражений. То був чудовий витвір невідомих митців-каменярів. Саркофаг, витесаний із жовтого кварциту, стояв на товстій алебастровій плиті, накритий віком з рожевого граніту. По краях саркофага видніли горельєфи, які зображали крилатих богинь-заступниць із розкритими обіймами.

Перш ніж відкрити саркофаг, треба було зняти чотири скрині-ширми. На це пішло три місяці, бо скрині складалися з вісімдесяти важких і крихких частин, з’єднаних між собою за допомогою гаків і вушок. Щоб винести їх з гробниці, Картеру довелося розвалити цілу стіну між головним склепом і передньою кімнатою. При цьому викрито чи не найдавніші в історії людства сліди бракоробства. Незважаючи на те, що окремі частини скринь були чітко пронумеровані, єгипетські робітники склали їх неправильно, і вони не прилягали як слід одна до одної. До того ж, у кількох місцях молотком було ушкоджено позолоту й орнамент, а біля саркофага залишено смітник із стружок і уламків дерева.

За допомогою линв та блоків підняли важку плиту саркофага. Труна була накрита саваном із льняного полотна, яке од давності стало бронзово-іржавим. І як тільки цей саван зняли, відкрилася просто-таки блискуча картина. Труна, вистругана за формою мумії, була дерев’яна, прикрашена золотими листками, зате голову й руки Тутанхамона стародавній майстер виклепав з товстої золотої бляхи. Спокійна краса голови, таємниче, сповнене задуми обличчя, очі з вулканічного скла й брови із зеленкуватого скла — все це було немов живе й глибоко хвилювало. На чолі сяяв мозаїкою барв царський знак вуж і орел, які символізували Нижній і Верхній Єгипет.

Увагу Картера привернула, здавалося б, незначна деталь. «Що, однак, серед того сліпучого багатства справило найбільше враження, що брало за саме серце, — пише він у своїх спогадах, — це віночок польових квітів, який поклала на домовину молода вдова. Весь царський полиск, уся пишнота бліднули перед скромними, побляклими квітами, які ще зберегли сліди своїх давніх свіжих кольорів. Ці квіти з незаперечною переконливістю говорили нам про те, яка скороминуща мить тисячоліття».

Зняли віко, під ним показалася друга труна, що зображала фараона в особі бога Озіриса. Труна з усіх боків сяяла позолотою й прикрасами з яспису, лазуриту, скла. Це теж був чудовий твір справжніх митців-різьбярів і золотарів, робота неоціненної художньої вартості.

Але найбільша сенсація чекала на Картера далі, коли відкрили друге віко. Під ним була ще одна — третя — домовина, зроблена у формі людської постаті з товстої золотої бляхи і така важка, що вісім робітників ледве зрушили її. Сам метал, використаний на виготовлення цієї труни, був колосальною цінністю. Домовину прикрашали напівсамоцвіти, а зображення фараона було убрано в червоне, жовте, голубе й золоте намисто. Неважко уявити, які скарби мали бути в решті царських гробниць, коли молодого, нічим не примітного фараона поховали з таким багатством.

Мумія, що лежала в домовині, була обвуглена й залита чимось густим і пахучим, схожим на живицю. Але голову й плечі її прикривала золота маска, яка зображала смутне й замислене обличчя молодого фараона. Руки, теж вирізьблені з золота, лежали схрещені на грудях. Знявши маску й пов’язки, вчені побачили справжнє обличчя мумії. І тоді стало ясно, що всі маски, скульптури й малюнки, знайдені в гробниці, без сумніву, були схожі на справжнє обличчя фараона; отже, єгипетські митці щиро намагалися реалістично відтворити портрет покійного царя.

Анатом доктор Деррі одразу ж почав оглядати труп. Знімаючи з нього пов’язки, знайшли в різних місцях сто сорок три предмети неоціненної художньої вартості: діадеми, кинджали, амулети, намиста, браслети й персні. На пальцях рук і ніг були спеціальні золоті футляри