Андрій Анатолійович Кокотюха - Колекція гадів

дуже довго говорили про це натяками, зрозумілими лише вам та мені, — Черненко дивився змію-спокуснику просто в очі. — А раз ми з вами все розуміємо і ви точно знаєте, що нічого нам з Максимом не зробите, краще, щоб нам взагалі дали спокій.

— Друг твій теж такої думки?

— Можете не сумніватися.

Плазун Федорович помовчав, пожував губами.

— Та я й не надто сумніваюся. Так, все, йди в клас!

— Анатолію Федоровичу! — обличчя Завгороднього витягнулося з подиву.

— У клас, я сказав! — підніс голос Плазун. — Сьогодні виняток. Далі побачимо.

8. Військова нарада

У той день нічого більше не трапилося.

Хіба на великій перерві Максим і Денис побачили Юру Балабана: він гордо виступав поруч із двома іншими членами Групи залізного порядку з широкою червоною пов'язкою на рукаві. Патрулі ГЗП за розпорядженням директора стежили, щоб на перервах учні вели себе культурно.

Потім, уже після школи, Білан запропонував Черненкові, як колись повелося, зібратися в Бабусиній Хаті попити чаю. Заодно обмізкувати ситуацію, що склалася. Денис був тільки «за», але без жодних пояснень привів із собою Оксану.

— Вона в курсі наших справ, — сказав він. — У неї на очах сталася ранкова пригода. Вона, як кажуть по телевізору, тепер у потенційній групі ризику. Кожен учень нашої школи в принципі може постраждати від Плазуна.

— Я думав, ми поговоримо без свідків... — почав був Максим.

— Піду, — Оксана підвелася.

— Сядь! — гаркнув Денис і повернувся до Максима: — Якщо ми команда, то або говоримо разом, або сиди тут сам.

— Ми команда, коли ходимо в кіно, чи на концерти, чи... я не знаю...

— Старий, Оксанка, по-моєму, довела не один раз: вона свій хлопець і не підведе.

— Я — дівчина, — виправила Тіна.

— Вона — своя дівчина, — виправився Черненко. — Значить, братиме участь у нараді на рівних із нами правах.

— А тут демократія. Жодних спеціальних прав. І жодних спеціальних порушень, — зітхнув Максим. — Добре, давайте пити чай і думу думати.

— Я все ж таки дівчина. Чайником займуся, — визвалася Оксана, тим самим розрядивши обстановку.

Коли вона зникла на кухні, Денис з неприхованою ворожістю зиркнув на Максима.

— Чого ти виступаєш?

— Виступаєш, здається, ти, — втомлено відповів Білан.

— Тобі щось не подобається?

— Мені все подобається, — Максим витримав паузу. — Крім, звісно, історії, яку ти мені розказав. Давай краще про це поговоримо, сваритися потім будемо.

— Та не сварюся я з тобою!

— Не сваріться, хлопчики! — Оксана повернулася з закипілим чайником.

Заваривши чаю кожен у своїй чашці, учасники наради розсілися де кому зручно. Максим — у кріслі.

Денис — на дивані. А Тіна, як митець, проігнорувала диван, всівшись з чашкою просто на підлогу.

— Поїхали, — почав Максим. — Що ми маємо? Нового директора школи на прізвисько Плазун. Неприємний, але ж не дурний чоловік.

— Навіть дуже недурний! — вставила Оксана-Тіна.

— Ага. У загальних рисах ситуація виглядає так. Вова Завгородній навесні намагався вкрасти Золотий кубок, щоб розплатитися з боргами за ігрові автомати. Ми з Денисом взяли певну участь у тому, щоб цього злочину не сталося. На якийсь час чемпіона школи якось було затерто в куток — відповідно до спільних домовленостей. Тепер, коли влада в школі помінялася і ліберального[11] Шефа змінив диктатор Плазун, душа якого у чомусь споріднена з душею нашого Вови, він знову відчув себе на коні, в центрі уваги. Отримавши певну владу над усіма нами, він вирішив скористатися нею не лише для поновлення втраченого авторитету, а й для помсти. Таким чином, Денисе, він влаштовує провокацію: підмовляє цього явного придурка Юру Балабана, аби він зробив так, щоб ти затримався по дорозі до школи, зупинився і на цілком, так би мовити, законних підставах був затриманий, доставлений до кабінету директора та принижений відповідним чином.

— Він стежив за мною. А я проклацав, — зітхнув Черненко.

— Між іншим, Максе, цей Балабан — реальний нікчема, — знову втрутилася Оксана. — Просто нормальні люди, тим більше з сусідніх класів, не звертають на нього уваги. А ми його досить добре знаємо. Тому коли він вибрикнув зранку на Дениса, я здивувалася спочатку. Потім хотіла застерегти, щоб не зв'язувався з ним...

— У випадку з Черненком сенсу в цьому не було, — іронічно промовив Білан. — Як каже в таких випадках мій тато, свободу не спинити.

— Слухай, старий, а ти б оце отак стояв і ковтав, правда? — стрепенувся Денис. — В будь-якому разі попався не ти, а я!

— Сам казав — ми команда. Значить, і попалися разом, — Максим подумки радів, що так вдало викрутив ситуацію: нехай і в цього супермена трошки буде почуття провини. — Ну, про це не будемо довго. На цьому будувався весь розрахунок. На знак подяки Юра Балабан опинився в лавах Групи залізного порядку. Тільки подальші події розвивалися досить дивно. З одного боку, якби не провокація Завгороднього, Плазун Федорович навряд чи так скоро дізнався б, що ті, хто знає його бридкі таємниці, є учнями його школи. Бо ми ж домовлялися по можливості не потрапляти йому на очі. З іншого боку, дізнавшись, що ти, Денисе — це не просто ти, а й ми, він повинен був розгубитися. Тобі не здалося?

— Ну я не такий знавець людей, як ти, старий. Але судячи з того, що Плазун говорив дуже багато і не сказав нічого, крім пропозиції дружити з ним та Вовою Завгороднім, він таки не зовсім розумів, як поводитися. Влітку нічого не довели, жодного факту організації замовних крадіжок рептилій. Тепер йому тим більше боятися нема чого. Думаю, своє хобі він поки що призупинив.

— Виходить, ми хоч і не становимо для Плазуна особистої небезпеки, проте наша присутність у нього перед очима небажана, — підвів риску Максим.

— Тільки не кажи, що ви — його ходяча совість, — попросила Оксана. — У таких, як наш директор, совісті взагалі мало.

— Нічого я такого не кажу, — Білан поставив чашку на стіл. — Анатолій Федорович розуміє: залякати нас так, як інших, не вийде. На чому тримається будь-яке залякування вчителями учнів? Я мовляв, все розкажу батькам, і неприємності будуть не в школі, а вдома. Дім перетвориться з надійного тилу на