Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

вдалося, то тобі поготів. Однак, я не змушую тебе вірити мені на слово. Між іншим, із твоїм батьком ми давно вже порозумілися. Врешті-решт, це ж я сказав йому, що підозрюю старого нюхальника трупів.

— То це ви сказали йому, що жезл поцупив Аїд?

— Точно. Розв’язати війну. Давній трюк. Я миттю це зрозумів. У якомусь сенсі ти мусиш дякувати мені за своє маленьке розслідування.

— Дякую, — буркнув я.

— Слухай, я людина великодушна. Просто зроби для мене цю маленьку роботу, а я допоможу тобі у твоїй справі. Влаштую поїздку на захід тобі й твоїм друзям.

— Ми й самі впораємось.

— Ну так, звісно. Без грошей. Без коліс. Не розумію, чого ти пручаєшся? Допоможи мені, й, можливо, я скажу тобі щось важливе. Дещо про твою маму.

— Про мою маму?

— Бачу, я тебе заінтригував. — Арес усміхнувся. — Аквапарк близько милі на захід звідси, в Делансі. Ти його не проминеш. Тобі треба знайти Тунель кохання.

— Що завадило вашому побаченню? — Я змінив тему. — Вас хтось наполохав?

Арес вишкірився, але я вже бачив цю загрозливу гримасу в Клариси. Було в ній щось нещире; здавалося, бог війни трохи нервує.

— Тобі пощастило, малий, що ти зустрів саме мене, а не когось іншого з олімпійців. Вони не так легко пробачають грубощі, як я. Коли все зробиш, я чекатиму на тебе тут. Не розчаруй мене.

Після цього я, мабуть, втратив свідомість або впав у транс, бо коли я розплющив очі, Ареса вже не було. Я міг би подумати, що ця розмова мені наснилася, але за виразами облич Аннабет і Гровера зрозумів — це був не сон.

— Погано, — тихо вимовив Гровер. — Арес знайшов тебе, Персі. Дуже погано.

Я подивився у вікно. Мотоцикл щез.

Чи правда, що Арес щось знав про маму, а чи він мене розігрував? Тепер, коли він пішов, мій гнів випарувався. Я зрозумів, що Арес полюбляє грати на людських емоціях. На цьому ґрунтувалась його влада — так запалити пристрасті, щоб вони заважали здоровому глузду.

— Можливо, це якийсь трюк, — кинув я недбало. — Хай йому грець, цьому Аресові. Ходімо.

— Ми не можемо, — озвалась Аннабет. — Звісно, я ненавиджу Ареса більше, ніж будь-кого, але не можна не зважати на богів, якщо не хочеш неприємностей. Він не жартував щодо можливості перетворити тебе не байбака.

Я подивився на свій чізбургер, який видавався мені не таким уже й апетитним.

— Нащо ми йому знадобилися?

— Тут треба добряче поміркувати… — задумано мовила Аннабет. — Арес сильний. Утім, сила — це все, що він має. Навіть сила іноді змушена поступитися мудрості.

— Але щодо цього аквапарку… він був майже наляканий, коли розповідав про нього. Що могло змусити втекти бога війни?

Аннабет із Гровером стурбовано перезирнулися.

— Боюсь, нам доведеться це з’ясувати, — сказала Аннабет.

Сонце вже сідало за гори, коли ми розшукали цей аквапарк. Судячи з вивіски, він колись називався «Водяний світ», але багатьох букв тепер бракувало, тож напис виглядав якоюсь абракадаброю.

Головний вхід був зачинений, згори тягнувся колючий дріт. Усередині було видно величезні пересохлі водяні гірки й труби, які вели до порожніх басейнів. Вітер ганяв по асфальту старі квитки й рекламні листівки. У сутінках парк виглядав сумно, несамохіть наганяючи страх.

— Якщо Арес влаштовує тут побачення зі своєю подружкою, — сказав я, дивлячись на колючий дріт, — то не хотілося б мені побачити, як вона виглядає.

— Персі, — застерегла Аннабет. — Будь увічливіший.

— Навіщо? Я гадав, ти ненавидиш Ареса.

— І все ж таки він — бог. А подружка в нього дуже темпераментна.

— Тобі не варто образливо висловлюватись щодо її зовнішності, — додав Гровер.

— Хто ж вона? Єхидна?

— Ні, Афродіта, — якось кволо вирік Гровер. — Богиня кохання.

— Я гадав, вона заміжня, — не вгавав я. — За Гефестом.

— Чого ти добиваєшся? — спитав Гровер.

— Добре. — Я раптом відчув потребу змінити тему. — То як ми дістанемось усередину?

— Майя! — Із черевиків Гровера виросли крила.

Сатир перелетів через паркан, несамохіть перекрутився й, заточуючись, приземлився по той бік огорожі. По тому обтрусив свої джинси й зробив вигляд, ніби все так і було замислене.

— Ну що, ідете?

Нам з Аннабет довелося дертися через паркан звичним шляхом, притримуючи один для одного колючий дріт.

У сутінках ми простували парком, ретельно перевіряючи назви всіх атракціонів. Тут були й «Острів, що кусає за п’яти», і «Догори дригом», і «Гей, де мій купальник?»

Монстри не з’являлися. Довкола панувала тиша.

Нарешті ми натрапили на сувенірну крамничку, яку кинули відчиненою. Товари все ще стояли та лежали на полицях: скляні кулі з картинками всередині, ручки, поштові листівки й вішаки…

— Одяг! — вигукнула Аннабет. — Чистий одяг.

— Так, — відповів я. — Але ж ти не можеш просто…

— Не сумнівайся.

Вона схопила з вішаків цілу купу одягу й сховалася у кабінці для примірювання. За кілька хвилин вона з’явилася у фірмових шортах аквапарку, в такій самій футболці червоного кольору й черевиках для серфінгу. Через плече Аннабет перекинула рюкзак із написом «Вотерленд», явно напханий іншими товарами.

— Навіщо це? — знизав плечима Гровер.

Але Аннабет гримнула на нас, і скоро ми всі втрьох були вбрані на зразок ходячих реклам давно закритого аквапарку.

Після цього ми продовжили пошуки Тунелю кохання. У мене було таке відчуття, що весь парк ніби зачаївся.

— Отже, Арес і Афродіта? — спитав я, щоб відволіктися від непроглядної пітьми. — То в них усе продовжується?

— Це стара плітка, Персі, — сказала Аннабет. — Їй уже три тисячі років.

— А як щодо чоловіка Афродіти?

— Ти знаєш, це Гефест. Коваль. Він ушкоджений від того часу, як Зевс дитиною скинув його з Олімпу. Тому красенем його не назвеш. Золоті руки — більше сказати нічого, але Афродіта все одно не цінує ані розум, ані талант.

— Зате їй подобаються байкери.

— Їй всі подобаються.

— І Гефест знає?…

— Звичайно, — кивнула Аннабет. — Одного разу він заскочив їх разом. Себто, я хочу сказати, буквально «зловив» золотою сіттю й запросив усіх богів познущатися з них. Гефест завжди намагається заскочити їх зненацька. Ось чому вони зустрічаються у таких закинутих місцях, як… — Вона зупинилася, дивлячись просто перед собою. — Як це.

Перед нами був порожній басейн — мрія будь-якого скейтбордиста. Він був щонайменше метрів п’ятдесят упоперек, така собі величезна чаша.

Басейн обрамляла дюжина бронзових купідонів, які стояли на сторожі з розкритими крилами і готовими до бою луками. На протилежному від нас боці починався тунель: очевидно, туди стікала вода, коли басейн був повний. Вивіска над ним значила:

«ХВИЛЮЮЧА

ЛЮБОВНА ПОДОРОЖ.

ТУНЕЛЬ КОХАННЯ

НЕ ДЛЯ СІМЕЙНИХ ПАР!»

— Дивіться, друзі! — Гровер підійшов до самого