Андрій Анатолійович Кокотюха - Пророчиця

в очі, а коли він спробував іще щось запитати — рвучко підвелася, зробила рукою застережний жест:

— Не йдіть зі мною. Не шукайте мене. Більше ні про що не питайте.

Розвернулася і пішла, не озираючись.

Горілий отямився, коли за жінкою вже зачинилися двері кафе. А тоді труснув головою, відганяючи те невидиме, що раптом найшло на нього.

Аж тепер зрозумівши — вдруге пророчицю йому тепер уже не наздогнати, та й ганятися за нею по місту — несерйозно, Сергій тут-таки визнав: він — повний ідіот. Або ця відьма зробила з нього ідіота, обморочила, як минулого разу, а він радий старатися — піддався, як піддалася б усяка людина, якій на рівному місці напророчать близьку смерть. Навіть затятий Хома Невірний забуде на якийсь час про все на світі, почувши на свою адресу таке пророцтво. Та ще й із вуст жінки, яка вже щонайменше двічі провіщала це людям — і пророцтва незабаром збувалися.

Олесю він викликав на побачення зовсім із іншою метою.

Припустив — поруч із нею може бути той, кого він називає Демоном. Коли вже Демон рубає всі кінці, то пророчиця, котра напевне в спілці з ним або принаймні знає його, повинна бути під прицілом пильної уваги. А отже, Демон мусив намалюватися в районі місця зустрічі.

Горілий витягнув телефон, набрав номер.

— Гено, як там?

— Ніяк, — почулося в трубці. — У нас узагалі-то нема філерського досвіду, хочу вам сказати.

— Але ви стежили за нами?

— Як домовлялися. Тільки до вас особливої уваги ніхто не виявляв, в усякому разі нам так здалося. А відьма ваша з кафе вийшла, пройшла вперед, сіла в таксі і чкурнула кудись. Тут уже ми не ризикнули їхати за нею, не було вказівок…

— Правильно, Гено, ініціатива карається, — зітхнув Горілий. — Гаразд, дуйте на квартиру, зараз я теж там буду.

Сховавши телефон назад у кишеню, Сергій посидів іще трохи. Заплатили вони, як водиться в таких закладах, наперед, тому, якщо клієнт більше нічого не хотів, на нього не звертали уваги.

Горілий підвівся. Ще раз упевнився — ніхто не дивиться.

Взяв паперову серветку.

Швидким рухом підхопив зі столу чашку, з якої пила пророчиця Олеся, пхнув у кишеню, так само швидко залишив обікрадене кафе.

Відьма вона чи ні — відбитки пальців навіть відьми лишають.

Круть і Верть явно припиняли нагадувати несхожих близнюків. Якщо Анатолій далі видавався таким собі молодшим офіцером, якому самодур-генерал доручив виконувати примхи свого денщика, то Геннадій тримався вже не так відсторонено й самовпевнено. Він, звісно, теж почувався в аналогічному статусі, ось тільки вже усвідомив — денщик, до послуг якого їх раптом віддали, все ж таки має якесь право голосу і до нього треба дослухатися. Коли вже сам генерал підривається серед ночі, аби послухати його міркування.

— Ми не думали, що за нею слід стежити, — почав Геннадій, щойно Горілий переступив поріг квартири, вже перетвореної на штаб-квартиру.

— Ви разом не думали? На дві голови?

— Я не думав, — поправився хлопець.

— У тебе вища освіта є?

— Ну, є…

— Ти, коли вчився, теж не думав?

— А стежити за людьми або вміють, або не вміють, — встряв Анатолій. — Для таких випадків, хай тобі буде відомо, наш бос тримав цілу купу дармоїдів, ними Момот командував.

— Ви, значить, не дармоїди.

— В нас інше завдання, — Анатолій говорив це з помітною гордістю. — Ти знаєш, що таке аналіз?

— Я знаю, що таке аналізи, — відрубав Горілий. — І ви, пацани, поводитеся зараз, як два аналізи! Вчора якось іще рулили, Гена мені взагалі допоміг звести деякі думки докупи. Який у вас аналіз? Взагалі — яким хріном ви в тому банку займаєтеся?

— Служба безпеки, — пояснив Геннадій. — Тільки є безпека фізична, це коли треба когось не пустити чи там охороняти…

— Або по боржниках ходити, — вставив Горілий.

— Або так, — охоче погодився Геннадій. — Є ще інша безпека — фінансова. Аналізуються різні ризики, вивчається становище конкурентів, їхні методи, різні там ноу-хау, якими вони збираються відбивати клієнтів. Довго пояснювати…

— Та ясно, ясно. В банку, як у будь-якій службі безпеки: є бійці, а є еліта. Ви, значить, еліта. Тепер виконуєте не властиві вам функції. Нехай, — Горілий сів на диван, витяг із кишені вкрадену чашку. — І збираєте різну інформацію. Як — мене не повинно гребти, правильно? Тоді я не хочу знати, як ви це зробите, але ось — чашечку старанно мацала та подруга, за якою ви не потрудилися простежити. Я хочу, аби «пальчики» з цього посуду змалювали, а отриманий результат пропустили через міліцейську базу даних. Треба ж якось спробувати встановити особу подруги Демона. Запитання?

Анатолій підійшов, нахилився, аби взяти чашку. Та Геннадій зупинив його, сходив на кухню, приніс звідти кульочок, у який Сергій загорнув хліб, аби не черствів, охайно запакував туди речовий доказ, пояснив радше колезі, ніж Горілому:

— В кіно бачив.

— Оскільки нічого не питаєте, значить, завдання ясне, — задоволено кивнув Сергій. — Давайте, вперед. Мені знову нема чого робити.

Анатолій витяг із внутрішньої кишені піджака складений учетверо аркуш, простягнув Горілому.

— Це що?

— Робота. Шеф склав список прізвищ, ти ж сам казав.

Сергій розгорнув папірець. Прізвища були набрані на комп’ютері та являли собою, власне, самі тільки прізвища, без імен і по-батькові. Навіть без посад — просто перелік безликих пронумерованих прізвищ тих, кого Павло Нікітин вважав своїми ворогами або — навпаки — тих, хто, як думав банкір, вважав своїм ворогом його.

Вісім.

У масштабах Конотопа — чимало. Якщо врахувати, що це був перелік справді сильних міста сього. Один із цих вісьмох міг виявитися Демоном.

— Адамов, Мокренко, Габунія, Барвистий, Шульга, Харитоненко, Сипливець, Фітман, — прочитавши перелік уголос, Сергій звів очі на Крутя й Вертя. — Мені це нічого не говорить. Хіба Габунія… Реваз, у якого нічний клуб?

— Був колись. Тепер зачинили, там же казино працювало, а гральний бізнес всюди прикрили. Він збитків зазнав, просив у шефа виручити грішми, аби розкрутитися. Ми прорахували ризики, — не без гордості зізнався Геннадій. — Порадили шефові в це не лізти.

— Ага, і тепер Габунія — в чорному списку… Так, ладно, мужчини. Це для мене не інформація для роздумів. Притараньте сюди хоча б ноутбук, спробую пошукати… А ще краще — підготуйте, аналітики, на кожного кандидата в Демони аналітичну довідку. Тоді й побалакаємо.

Горілий вирішив поки що нікому не казати, як пророчиця Олеся намагалася ненав’язливо виперти його з міста. Так чи йнак, Демон уже напевне знає про його, Сергія Горілого, інтерес до цієї справи. І, видко, сприймає його всерйоз, що не може не