Ніна Георге - Маленька паризька книгарня

Він стояв біля жінки навколішках і годував прованським супом пісту. Кунео поклав ложку пасти із часнику, базиліку й мигдалю просто в чашку та залив її запашним овочевим супом.

Вона усміхнулась йому між двома ковтками.

— Отже, це — Сальво. Сальваторе Кунео із Неаполя, — сказала вона.

— Так.

— Я — Саманта.

— І ви прекрасні, — сказав Сальво.

— Чи не… правда ж, там непогано? — запитала вона. Її очі були дуже великі, надзвичайно глибокого, темно-синього кольору.

— Ні! — парирував Макс. — Ха, а що ви маєте на увазі?

— Просто скупнулися. Трішки мокрувато, — запевнив її Кунео.

— Я можу почитати вам що-небудь уголос, — запропонував месьє Одинак.

— А ще можна заспівати пісню, — додав Макс. — У хороводі.

— Або приготувати щось смачненьке, — запропонував Кунео. — Вам подобається добе, печеня, приправлена прованськими травами?

Вона кивнула.

— І яловичі щоки теж, добре?

— То що ж сталося? — запитав Макс.

— Життя. Вода. Консервовані черепашки.

Чоловіки втупилися в неї, зовсім збиті з пантелику.

Спершу месьє Одинакові здалося, що ця Саманта говорить і робить божевільні речі. Але вона не схожа на божевільну та й не була нею. Просто вона… особлива.

— Тричі по дев’ять, я б сказав, — відповів він. — А що хоч означає «консервовані черепашки»?

— Ви що, впали у воду спеціально? — запитав Макс.

— Спеціально? Ну, звичайно, — відповіла Саманта. — Хто ж ходить гуляти в таку погоду, як оце сьогодні, і випадково падає навзнак? Це було б по-дурному! Ні, такі речі треба планувати заздалегідь.

— То у вас була депресія, і ви вирішили, ммм…?

— О, ні, невже це так здалося?

Щиро здивована й знічена, вона по черзі повертала своє серцеподібне обличчя до кожного з трьох чоловіків.

— Накласти на себе руки? Поплавати у Стіксі? Померти? Ні-і-і. З якого дива я б це робила? Ні й ні. Мені подобається жити, навіть якщо часом це перетворюється на справжню боротьбу, а то й зовсім безглуздя. Ні. Я хотіла взнати, як це — стрибнути в річку в таку погоду. Річка мала такий цікавий вигляд, наче скажений суп. Мені хотілося взнати, чи злякаюся в тому супі, чи не скаже мені той страх щось важливе.

Кунео кивав, наче справді розумів, що вона мала на увазі.

— А що такого він міг вам сказати? — спитав Макс. — Щось на кшталт: Бог помер, хай живе екстремальний спорт?

— Ні, я просто хотіла перевірити, чи не зміниться якось моє життя. Бо коли справа доходить до рішучих дій, то треба діяти, а не шкодувати потім, що ти нічого не зробив. Здається, так говорять?

Усі троє кивнули.

— Хай там як, а я не збиралась просто розчаровуватися. Маю на увазі, кому хочеться помирати з гнітючою думкою, що він так і не спромігся зробити чогось по-справжньому важливого.

— Гаразд, — сказав Жан. — Звичайно, ми мусимо пильніше прислухатися до своїх бажань. Але я не впевнений, що для цього треба стрибати в річку.

Кунео сяйнув до Саманти захопленою усмішкою, сіпаючи пальцями кінчики вусів.

— Алілуя, — пробурмотів він і подав їй суп.

— І ось щось важливе сталося зі мною, коли хвилі накинулися на мене, і я відчула себе останньою родзинкою в кексі. Я зрозуміла, чого мені не вистачає, — проголосила вона.

І зачерпнула ложку супу.

Потім ще ложку.

І… так… іще одну ложку.

Вони заворожено чекали кульмінації.

— Мені знову захотілося поцілувати чоловіка, і цього разу зробити це як слід, — промовила жінка, доїдаючи останню ложку. Потім вона смачно гикнула, взяла руку Кунео, поклала її собі під щоку й заплющила очі. — Після того, як я трішки посплю, — ще встигла вона пробурмотіти.

— До ваших послуг, — прошепотів Кунео із застиглим виразом обличчя.

Ніякої відповіді. Просто усмішка. Скоро вона заснула й похропувала, наче маленький буркотливий песик. Троє ошелешених чоловіків завмерли. Макс засміявсь і підняв два великі пальці. Кунео спробував вмоститися зручніше, аби не потривожити сон незнайомки. Її голова лежала на його долоні, ніби кицька на подушці.

30

Поки шторм вирував над книжковим містечком і річкою Сей, продираючись напролом через ліс, перекидаючи автомобілі й підпалюючи фермерські обійстя, тріо чоловіків намагалося зберігати спокій.

— То чому Кюізері — це рай, як ви сказали десь зо три тисячі років тому? — поцікавився Макс у Жана.

— О, Кюізері! Завзятий читач залишить тут своє серце. Усе село божеволіє від книг до краю, та це й не дивно. Фактично кожен магазин — це книгарня, друкарня, палітурня, видавництво… а велика кількість будинків — це майстерні художників. Це місце просто лускається від творчості й уяви.

— Тепер-таки цього не скажеш, — відзначив Макс. Вітер свистів навколо баржі, грюкаючи усім, що не було закріплено. Коти вмостилися на Саманті. Ліндґрен вгніздилась біля її шиї, а Кафка вклався в западині між стегнами. Їхні пози наче промовляли: «Тепер вона — наша».

— Кожен книгар у Кюізері на чомусь спеціалізується. Тут можна знайти все. І коли я кажу «все», то це означає — все, — пояснив месьє Одинак.

У минулому житті, коли він був просто паризьким книгарем, то контактував із букіністами — наприклад, коли заможний клієнт із Гонконгу, Лондона чи Вашингтона раптом вирішує, що йому до зарізу потрібне перше видання Гемінгвея вартістю сто тисяч євро, у палітурці з оленячої шкіри та присвятою Гемінгвея своєму дорогому старому другові Отто «Тобі» Брюсу. Або книга з персональної бібліотеки Сальвадора Далі, яку він, можливо, читав перед тим, як йому наснилися сюрреалістичні годинники, що плавилися.

— То в них і пальмове листя є? — запитав Кунео. Він досі сидів навколішках біля Саманти, підтримуючи її обличчя.

— Ні. Існує наукова фантастика, фантастика і фентезі — як розрізняють фахівці — а також…

— Пальмове листя? Що це таке? — зацікавився Макс.

Месьє Одинак застогнав.

— Нічого, — відповів поспішно.

— Ніколи не чули про бібліотеку доль? Про, — тепер італієць говорив пошепки, — Книгу життя?

— Ньом, ньом, — пробурмотіла Саманта.

Жан Одинак також знав цю легенду. Чарівна Книга Книг, велична книга пам’яті людства, написана сімома пророками-мудрецями з надприродними можливостями п’ять тисяч років тому. Легенда оповідає, що ці семеро Ріші знайшли неземні безплотні книги з описами минулого й майбутнього світу, долі всіх живих істот, котрі існували в таких обмеженнях, як час і простір. Вважається, що Ріші переклали відомості про долю кількох мільйонів людей і важливі історичні події з цих незвичайних книг та записали їх на мармурових чи кам’яних пластинках або навіть на пальмовому листі.

Очі Сальво Кунео загорілися.

— Тільки уявіть, Массімо. Ваше життя описане в бібліотеці на пальмовому листі, на вашому особистому листку пальми; кожнісінька деталь