Річард Докінз - Егоїстичний ген

вона таки заводить фаворитів, ця позиція має базуватися на різниці очікуваної тривалості життя залежно від віку потомства та інших моментів. Як і будь-хто, мати вдвічі ближче «споріднена» сама із собою, ніж із будь-ким з її дітей. За інших рівних умов це означає, що вона має егоїстично вкладати більшість своїх ресурсів у себе саму, але інші умови якраз не рівні. Вона може принести своїм генам більшу користь, вкладаючи значну частину ресурсів у дітей. Бо вони молодші та безпорадніші за неї, а отже, можуть отримати більше вигоди від кожної одиниці внеску, ніж сама матір. Гени вкладання в слабших, а не в себе, можуть превалювати в генофонді навіть попри те, що той, хто матиме від цього користь, володіє лише певною частиною спільних з індивідом генів. Ось чому тварини демонструють і батьківський альтруїзм, і альтруїзм родинного добору.

Тепер поглянемо на це з позиції конкретної дитини. Вона так само близько споріднена з кожним зі своїх братів та сестер, як і її мати. Усюди коефіцієнт спорідненості складає ½. Тому дитина «хоче», щоби її мати вкладала частину своїх ресурсів в її братів та сестер. З огляду на генетику, дитина налаштована стосовно них так само альтруїстично, як і її мати. Однак вона вдвічі ближче споріднена сама із собою, ніж із будь-якими братами чи сестрами, і це налаштовує її бажати, щоб за інших рівних умов матір вкладала в неї більше, ніж в будь-кого з її братів чи сестер. В цьому випадку інші умови якраз можуть бути рівними. Якщо ваш брат одного з вами віку, тому ви обидва можете отримати однакову користь від півлітра материнського молока, вам «слід» спробувати вибороти собі більше, так само як йому «слід» спробувати і собі отримати більше за вас. Ви колись чули вереск поросят, що поспішають до льохи, коли та лягає, щоби їх погодувати? Або хлопчаків, що б’ються за останній шматочок торта? Егоїстична жадоба, схоже, характеризує більшу частину поведінки дітей.

Але є й ще дещо. Якщо я конкурую зі своїм братом за порцію їжі і якщо він значно молодший за мене, а тому може отримати від цієї їжі більшу користь, ніж я, моїм генам може бути вигідно поступитися йому. Старший брат може мати точно такі самі підстави для альтруїзму, як і батьки: в обох випадках, як ми вже бачили, спорідненість складає ½ і в обох випадках молодший індивід може скористатися ресурсами краще, ніж старший. Якщо я маю ген відмови від їжі, то є 50-відсоткова імовірність, що мій маленький брат володіє тим самим геном. Хоча цей ген має вдвічі більшу імовірність опинитись у моєму власному організмі — а це 100 %, адже він вже у моєму організмі — моя потреба в їжі може бути більш, ніж вдвічі, не такою нагальною. Загалом, дитині «слід» намагатись отримати більше, ніж її рівну частку батьківського внеску, але лише до певної міри. До якої? До тієї, де загальні абсолютні збитки його братів і сестер, народжених та ще не народжених, вдвічі перевищують користь від її намагання отримати їжу суто для себе.

Розглянемо питання, коли слід віднімати дитину від грудей. Мати хоче припинити годувати дитину, щоб підготуватися до наступної. А от нинішня дитина не хоче, щоб її забирали від грудей, бо молоко є зручним та безпечним джерелом їжі, і їй не подобається перспектива самій шукати собі поживу. Вона хоче, врешті-решт, почати жити окремо та здобувати собі харч, але тоді, коли зможе принести своїм генам більше користі, звільнивши матір для вигодовування своїх маленьких братів та сестер, ніж перебуваючи з нею. Чим старшою стає дитина, тим менше відносної вигоди отримує з кожного півлітра молока. Це відбувається тому, що вона стає більшою, а півлітра молока, отже, меншою часткою її вимог. До того ж вона вже більш здатна сама собі дати раду, якщо доведеться. Тому, коли старша дитина випиває півлітра молока, які можна було б віддати молодшій, вона забирає собі дещо більшу частку батьківського внеску, ніж коли це молоко випиває молодша дитина. Дорослішаючи, для дитини надходить мить, коли її матері стане вигідно припинити її годувати та почати, натомість, вкладатися в нову дитину. Згодом прийде час, коли старша дитина також може принести найбільшу користь своїм генам, сама покинувши матір. Це саме та мить, коли півлітра молока може зробити більше добра копіям її генів, які можуть бути присутні в її братів та сестер, ніж генам, які дійсно присутні в ній самій.

Незгода між матір’ю та дитиною не абсолютна, а кількісна, бо полягає в строках. Мати хоче вигодувати далі свою нинішню дитину доти, доки внесок у неї досягне її «рівної» частки, зважаючи на її очікувану тривалість життя і те, скільки матір вже вклала в неї. До цієї межі жодних незгод не виникає. Так само вони разом згодні припинити годування, коли збитки для майбутніх дітей більше, ніж вдвічі, перевищуватимуть користь для нинішньої дитини. Але незгода між ними виникає в часі проміжного періоду — тоді, коли дитина, на думку матері, отримує більше за належну їй рівну частку, але збитки для інших дітей все ще менші за подвійну вигоду для цієї.

Суперечка між матір’ю і дитиною щодо терміну припинення вигодовування є лише одним прикладом. Він також може бути предметом суперечки між одним індивідом та всіма його майбутніми ще не народженими братами і сестрами, коли матір стає на бік останніх. Ще більш очевидною може бути конкуренція за батьківський внесок між суперниками одного віку — між дитинчатами одного виводка чи пташенятами в одному гнізді. Тут мати, зазвичай, переймається справедливим розподілом.

Багатьох пташенят їхні батьки годують у гнізді. Пташенята роззявляють свої дзьобики і кричать, а батьки кладуть у відкритий ротик одного з них хробачка або якусь іншу поживу. Гучність, з якою кричить кожне пташеня, в ідеалі мала би бути пропорційна її голоду. Батьки віддавали би їжу найгаласливішому, і всі пташенята зазвичай отримували б свою рівну частку, адже, коли вони вгамують свій голод, то не кричатимуть так голосно. Принаймні, так мало б відбуватися у досконалому світі, де ніхто б не шахраював. Але, з огляду на концепцію егоїстичного гена, виникає підозра, що індивіди насамперед шахраюватимуть — будуть нещирі, коли запевнятимуть, які вони голодні. І ситуація лише загострюватиметься, аж поки не виглядатиме доволі безглуздо, бо надто голосні крики стануть звичними і не збиватимуть батьків з пантелику. А от не наполягати на своїх потребах не можна, бо той, хто перший угамує свій вереск, матиме менше їжі, а отже, швидше помре з голоду. Пташенята не кричать без угаву з інших міркувань. Зокрема, гучні крики приваблюють хижаків, а також потребують великих витрат енергії.

Іноді, як ми