Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Не дійшовши до замку, він звернув, і пішов в обхід по вузькій кам'яній доріжці, захованій за рівно підстриженим самшитом.

 — Тебе хоч совість мучила? — поцікавилася Майя у похмурого хлопчика.

 — За що? — покосився той спідлоба.

 — За те, що невинного підставив.

— Я не підставив, ти сама попросила, — хитро примружив на неї сірі очі.

У Майї від обурення подих перехопило. Але вона взяла себе в руки — все-таки не годиться їй, як старшій, піддаватися на провокації цієї малої бестії. Тільки одне питання їй не давало спокою.

 — Навіщо ти взагалі поцупив панталони мадам Пуфи?

 — Ця відьма сама напросилася! — з почуттям заявив хлопчик. — Мого летючого змія випадково занесло їй у двір. І він забруднив її панталони, які сушилися на сонці. Так вона його на місці спалила! А я цього змія два тижня робив!

 — І в покарання їй ти вкрав її панталони та повісив на флагшток, — зрозуміла Майя.

 — Вона так з ними носилася, що я вирішив знайти їм почесне місце, — посміхнувся хлопчик, видно, страшенно задоволений оригінальністю відплати.

Десь в глибині душі Майя розуміла його почуття. Вона б збрехала, сказавши, що їй самій ніколи не хотілося якось насолити вчительці, яка не могла провести урок, щоб не кинути в Майю пару колючих зауважень. Напевно, щось в її вираженні видало ці думки, тому як хлопчик задоволено посміхнувся їй. Навіть Ельдар заусміхався, теж все зрозумівши. Майя трохи зніяковіла — часом міміка аж надто її видавала.

Пірнувши в вузький арковий прохід, хлопчик привів їх в невеликий внутрішній двір, де знаходилися двері з великими кільцями-ручками. Він уже потягнувся до однієї, коли з сусіднього вікна почувся гуркіт і обурений крик:

 — Та небритий дідько! Тільки не туди! Фу!

 — Старий! — схаменувся хлопчик, швидко відкрив двері й вбіг всередину.