Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Убік 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Убік" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 64
Перейти на сторінку:
товкачик, баночки зфізноманітними таблетками, написане від руки оголошення «П’явки», величезні скляні закорковані пляшки, що містили цілу скриньку Пандори усіляких патентованих медичних препаратів і плацебо... Над вітринами тягнулася вивіска з написом «Аптека Арчера», нанесеним на рівну дерев’яну дошку. Жодних ознак порожньої, покинутої аптеки, що давним-давно припинила роботу. Її форма існування 1939 року була у якийсь спосіб відсутньою. «Отже, — подумав Джо, — увійшовши туди, я або ще глибше провалюся в минуле, або ж знову опинюся приблизно у своєму часі. А мені, вочевидь, потрібно повернутися в минуле, в період до 1939 року».

Однак зараз він лише стояв перед будинком, вловлюючи усім тілом відпливи і припливи його коливань.

Джо відчував, як його тягне назад, тоді вперед, тоді знову назад. Повз нього незграбно проходили перехожі, нічого не помічаючи. Очевидно, ніхто з них не бачив того, що бачив він. Вони не бачили ані аптеки Арчера, ані магазину товарів для догляду за домом 1992 року. Це спантеличувало його найбільше.

Коли будівля саме перейшла у свою давню фазу, він зробив крок уперед і, переступивши поріг, зайшов до аптеки.

Праворуч був довгий мармуровий прилавок. На полицях коробки невиразного кольору. Вся аптека була якась чорна: не лише через відсутність світла — це було швидше захисне забарвлення, немов її навмисне спроектували так, щоб вона змішувалася, зливалася з тінями, щоб увесь час тонула у напівпітьмі. Всюди відчувалась якась важкість та густина. Вони тяжіли над ним, гнітили, наче тягар, навіки звалений на його плечі. А ще — припинилися коливання. Принаймні для нього, коли він потрапив всередину. Джо запитував себе, чи зробив правильний вибір. Зараз — хоч було вже й запізно — він подумав про альтернативу, і що вона могла б означати. Можливо, повернення у його власний час. Із цього занепалого світу, в якому час дедалі менше піддається обрахунку — геть звідси, ймовірно, навіть назавжди. «Що ж, — подумав він. — Це вже не повернути». Він блукав аптекою, роздивляючись мідь та дерево. Вочевидь, горіх... Зрештою, підійшов до віконечка аптекаря у глибині приміщення.

Перед ним виріс чепурний молодий чоловік у сірому костюмі з численними ґудзиками на жилеті і мовчки подивився на нього. Тривалий час Джо і молодик просто розглядали одне одного, не мовлячи ні слова. Єдиний

звук видавав настінний годинник із круглим циферблатом і римськими цифрами, маятник невтомно гойдався. Саме почалася мода на такі годинники. Повсюдна.

— Банку «Убіка», будь ласка, — мовив врешті Джо.

— Мазь? — запитав аптекар. Здавалося, ніби його губи були не зовсім синхронізовані зі словами. Спершу Джо побачив, як відкривається рот, як зарухалися губи, і лише потім після відчутного інтервалу розчув слова.

— То це мазь? — запитав Джо. — Я думав, це для внутрішнього вживання.

Якийсь час аптекар не відповідав. Так немов їх розділяла прірва, немов між ними була ціла епоха. Тоді врешті його рот знову відкрився, губи знову заворушилися. І пролунали слова.

— Форма «Убіка» неодноразово змінювалася, адже виробник його повсякчас вдосконалював. Імовірно, ви маєте на увазі старий «Убік», а не новий. — Аптекар повернувся, і в його рухах було щось від сповільненої зйомки: він плинув неквапливо й розмірено, ніби танцюючи. Ритм був естетично привабливим, однак Джо від нього аж затіпало. — Останнім часом дістати «Убік» дуже складно, — сказав молодик, прилинувши знову. У правій руці він тримав пласку запечатану бляшанку, яку поставив перед Джо на прилавок. — Тут він у формі порошку, до якого потрібно додавати кам’яновугільну смолу. Смола у комплект не входить, але я можу запропонувати вам її за дуже низькою ціною. Однак сам порошок дорогий. Сорок доларів.

— Що там усередині? — запитав Джо. Він аж похолов, почувши ціну.

— Це — секрет виробника.

Джо взяв бляшанку і підніс її до світла.

— Ви не проти, якщо я прочитаю текст на етикетці?

— Прошу.

У тьмяному світлі, що надходило з вулиці, йому врешті вдалося розібрати літери на етикетці. Це було продовження написаного від руки повідомлення, яке він бачив на талоні за порушення правил дорожнього руху, і починалося воно саме з того місця, на якому обірвався попередній напис Ранситера:

...цілковита брехня. Вона не, я повторюю, не намагалася скористатися своїм талантом після вибуху. Вона не робила спроб повернути Венді Райт, Ела Геммонда чи Еді Дорн. Вона тебе обманює, Джо, і саме тому я мушу заново обдумати ситуацію, що склалася. Дам тобі знати, щойно дійду якогось висновку. Тим часом будь дуже обачним. До речі: порошок «Убік» має універсальні цілющі властивості за умови суворого й ретельного дотримання інструкції.

— Я можу розрахуватися чеком? — запитав Джо в аптекаря. — У мене немає з собою сорока доларів, але «Убік» мені дуже потрібен. Це справді питання життя і смерті. — Він опустив руку в кишеню куртки, щоб дістати чекову книжку.

— Ви не з Де-Мойна, еге ж? — поцікавився аптекар. — Це чутно з вашого акценту. Ні, я мусив би вас добре знати, щоб прийняти чек на таку велику суму. За останні кілька тижнів у нас тут ціла повінь фальшивих чеків. І всі від немісцевих.

— То, може, приймете кредитну картку?

— Що таке кредитна картка? — запитав аптекар.

Поклавши бляшанку «Убіка» на прилавок, Джо повернувся і, не кажучи ні слова, вийшов на вулицю. Він перейшов дорогу, маючи намір іти до готелю, але зупинився, щоб поглянути на аптеку ще раз.

Тепер Джо бачив тільки напівзруйнований жовтий будинок. У вікнах на другому поверсі виднілися штори, однак внизу вікна були занедбані й забиті дошками. Крізь щілини між ними проглядала лише темрява, чорна порожнеча розбитого вікна. Й ані найменшої ознаки життя.

«От і все, — усвідомив він. — Шанс купити банку „Убіка“ втрачено. Навіть якби я зараз знайшов сорок доларів посеред дороги. Але мені таки вдалося зібрати докупи застереження Ранситера. Навіть якщо з нього й небагато користі. Можливо, це навіть неправда. Це може виявитися просто деформованою та хибною думкою вмираючого мозку. Або й цілковито мертвого мозку — як у випадку з тією телерекламою. Господи, — похмуро сказав він собі. — А якщо це правда?»

Тут і там зупинялися перехожі, пильно вдивляючись у небо. Помітивши їх, Джо й собі підвів погляд. Прикривши очі від сонячних променів, що косо линули вниз, він розрізнив високо вгорі цятку, за якою тягнулися білі смуги диму. Моноплан у вишині старанно виписував слова. Поки він та інші перехожі вдивлялися в

1 ... 48 49 50 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убік"