Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

— Марічко? — несподівано почула я за своєю спиною. І, скрикнувши, обернулася, зустрівшись поглядом із Мирославом Поплавленсом!

— Доброго вечора, лорде ректоре, — гукнула я. А потім додала: — Вибачте, не чекала вас побачити, ви мене налякали…

— Ох, люба, скільки можна говорити? — зітхнув чоловік, підійшовши до мене, і обійняв мене за талію. — Називай мене просто Мирославом і давай уже на «ти». Гаразд? — додав він, полонивши мене грайливим поцілунком.

— Так, звичайно, добре, — зніяковіло кивнула я, танучи в його руках.

— Загалом, у мене до тебе важлива розмова, — повідомив чоловік… а наступної миті я зрозуміла, що ми стояли вже не в моїй кімнаті!

— Це… — простягла я, оглядаючись, і затримавши погляд на величезному телескопі, над яким височіла прозора баня, крізь яку яскраво виблискувало діамантами зоряне небо!

— Так, астрономічна вежа, — сказав він, не випускаючи мене з обіймів. — І саме тут я хотів би поставити тобі одне дуже важливе запитання?

— Питання?

— Марічко, ти полонила мене з першого дня, як я побачив тебе, — прошепотів ректор, ставши переді мною на коліно, і взяв мене за руку. — З того дня всі мої думки були тільки про тебе, і я зрозумів, що не зможу без тебе жити. Ти потрібна мені, як повітря та вода. Як тепло. Тож прошу тебе, стань моєю дружиною.

Тієї ночі мені здалося, що ректор просто зламає своє ліжко! Якщо порівнювати з нашою першою ніччю, коли він був пристрасним і ніжним, то сьогодні... Сьогодні цей чоловік шаленів! А я, задихаючись від криків насолоди, міцно стискала його долоню рукою, на безіменному пальці якої тепер блищала каблучка з діамантом, який ректор створив сам за допомогою магії, використовуючи за основу пасмо свого волосся.

Лише глибокої ночі, поцілувавши свого нареченого на прощання, я вислизнула з його покоїв і швидким кроком попрямувала у бік своєї кімнати.

Аж раптом чиясь чіпка рука схопила мене, і перш ніж я зрозуміла, що до чого — затягла в туалет!

— Що відбувається? — розгублено пробурмотіла я. А потім роздивилась в тьмяному освітленні вбиральні спотворене злістю обличчя Христини!

— Ти догралася! — прошипіла вона з неприхованим божевіллям. І тут я побачила його: складаний ніж у її руці!

— Та ти з глузду з'їхала! — вигукнула я і відразу спробувала вибити ніж з її руки заклинанням. Ось тільки студентка п'ятого курсу легко блокувала мої чари!

— Саме так, стерво! — гаркнула вона, заносячи руку для удару, що мітив мені в горло! — І тепер ти за все поплатишся, сволота!

Ні! Тільки не це! Я не хочу вмирати! Тільки не зараз, коли ректор освідчився мені! Не тут, у студентському туалеті! Ні-ні-ні! Не хочу! НЕ ПОМРУ!

— НІ! — заверещала я на все горло, різко стискаючи пальцями плече Христини!

Удару не було. Ні зараз, ні за секунду, ні за хвилину. І коли я наважилася нарешті розплющити очі, то побачила, що дівчина застигла на місці.

Буквально.

Все її тіло обернулося на холодну статую із суцільного льоду, який блищав у слабкому світлі лампочки.

Тремтячи, я спробувала вирватися із замерзлої хватки... і з жахом заверещала, коли випадково відламала Христині руку, якою вона мене стискала! Не припиняючи істерично кричати, я скинула її із себе, принагідно відбиваючи руці пальці, і шпурнула на підлогу... де та розбилася, розсипавшись по кам'яній плитці червоними осколками!

Матінко, ні, що це таке?! Це зробила… я? Не може бути! Просто не може бути! Що мені тепер робити?

Тремтячи, я позадкувала … і наштовхнулася спиною на теплі чоловічі груди.

— Прикро, — пролунав голос ректора, і я завмерла, наче й сама обернулася на крижану статую.

— Я… не знаю, як це вийшло… я не хотіла…

— Спокійніше, Марічко, — прошепотів чоловік, несподівано ховаючи мене у своїх обіймах і гладячи розпатлане світле волосся. — Все гаразд, я вирішу проблему.

— Ви... Ти врятуєш її, так? Розморозиш? Скасуєш це… заклинання?

— Ні, — перебив ректор, міцніше стискаючи мене в обіймах. — Христина мертва, тож закляття вже не скасуєш. Просто ти інтуїтивно використовувала той тип заморозки, що не зберігає життя.

— І це… я її вбила?

— На жаль так. Але не хвилюйся, все буде добре, — шепнув ректор, поцілувавши мене в маківку. І випустивши з обіймів, підійшов до застиглої Христини… щоб з усієї сили вдарити її хвилею заклинання!

Тієї ж миті дівчина розсипалася на мільйони маленьких червоних крижаних уламків, які впали на підлогу! Не зволікаючи, ректор заклинанням зібрав їх у одну велику кулю, підніс його до найближчого унітазу. І змиваючи воду, обережно, тонким потоком перемістив у нього, віддаючи каналізації те, що зовсім недавно було жінкою, з якою він колись спав.

— З її зникненням я все владнаю, — запевнив лорд Поплавленс, коли я нерухомо стояла на місці, всім тілом тремтячи від жаху. — Доведеться трохи повозитись, але факт її смерті вдасться приховати. Підлаштую все так, ніби вона потай вибралася із замку і зникла безвісти. Таке іноді трапляється з дуже цікавими студентами, і не всім так щастить, як тобі тієї ночі. А Христина... вона була дуже гарна в ліжку, але не в магії. Тож версія виглядатиме правдоподібно.