Гаррі Гаррісон - Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон

буде відбитися від цих військових дебілів. І мені дуже соромно просити вас ще про допомогу, та наді мною попрацювали професіонали, тож чи немає у вашому домі знеболювальних?

Я заплющив очі, щоб дати їм трохи перепочити, і це спрацювало: розплющивши їх, я відчув себе в бездоганній формі. А ще за фіранками було темно, а наді мною зігнувся якийсь незнайомець, що тільки-но зробив мені ін’єкцію.

— Ти зомлів, — сказав Мортон. — Усі стривожились і послали по доктора Люма. Він досить вправний.

— Легкий струс мозку, — пояснив лікар. — Два зламані ребра, які я зафіксував. Я дав вам знеболювальні. А тепер — стимулятор, оскільки мені сказали, що ви бажаєте сьогодні ввечері здійснити подорож. Якщо хочете, я можу його нейтралізувати.

Я скочив на ноги та розім’яв м’язи. Почувався чудово.

— У жодному разі, лікарю. Ви лікували мене так, як захотів би я сам, якби був при тямі й мав таку можливість. Коли дія препаратів закінчиться?

— Не переймайтеся цим. Я залишатимуся з вами, доки ви не видужаєте.

— Таж ви не розумієте. Я маю швидко рухатися, переховуватися, робити те, що може затягнутися надовго.

Люм усміхнувся.

— Боюся, це ви мене неправильно зрозуміли. Я буду поруч із вами доти, доки буду вам потрібен. Усі ми, всі на цій планеті, надаватимемо вам будь-яку потрібну допомогу.

— У цьому й полягає суть ІМ?

— Саме так. Що робити далі?

— Йти пішки. Без транспорту. Військо має повний арсенал приладів для виявлення машин на ходу.

— А як щодо виявлення людей? — запитав Штірнер. — Не може бути, щоб їхня техніка не передбачала такого принципу.

— Вона його передбачає. Проте людське тіло випромінює небагато тепла, і його важко відрізнити від тіл інших тварин.

— Так само важко відрізнити одну людину від іншої, — зауважив лікар із притаманною медикам проникливістю. — Якщо ми збираємося йти в певному напрямку, чи не було б розважливо послати кількох людей у кількох напрямках?

— Звісно, було б, — відповів я. До мене нарешті почало доходити, як ці люди працюють разом. — Як ви передаватимете це прохання?

— Досить легко. Просто вийду на вулицю та скажу першій людині, яку побачу. Коли з цим буде покінчено, ми зможемо піти.

— Чи досягнемо ми дамби до світанку? — запитав я Штірнера.

— Легко. Звичайно, ділитися з нами своїми планами чи ні, вирішувати вам. Але якщо ви поділитеся, скажіть нам дещо про те, що бажаєте зробити на дамбі. Тоді ми, можливо, зуміємо допомогти вам якось іще.

Від утоми та побиття в мене, напевно, поїхав дах. Я прийняв їхню пропозицію допомоги, не звернувши уваги на те, що так і не сказав їм, чим збираюся зайнятися.

— Перепрошую! — перепросив я. — Я починаю зловживати вашою гостинністю. А це несправедливо. Відколи ваші предки втекли від переслідування, людський рід трохи порозумнішав. Або виріс. Або цивілізувався. Хоча трапляються винятки — як оті армійські йолопи, що вторглися на вашу мирну планету, — переважна більшість планет живе в мирі. Ця мирна Ліга платить за обслуговування організації за назвою «флот Ліги», яка наглядає за гарячими точками, зв’язується із заново відкритими планетами й усяке таке. Далі все буде складно, тому послухайте мене. Хоч я й не працюю на флоті, мені надали пристрій зв’язку для того, щоб звертатися до флоту із цієї планети. Пристрій із причин, надто складних, щоб їх пояснювати, замасковано під птаха. Я хочу дістати його зі схованки, а тоді ввімкнути, щоб повідомити флотові, де розташована ця планета.

Штірнер задумливо насупився, а тоді заговорив.

— Якщо група, про яку ви говорите, флот, має намір застосовувати насильство, ми не допомагатимемо вам її викликати.

— Не бійтеся. Ліга заприсяглася дотримуватися ненасильства.

— Тоді без проблем. Чим ми можемо допомогти?

— Проведіть мене до дамби, та й усе. Решту зроблю сам. Нас буде троє. Ви, я та добрий лікар Люм. Нам знадобляться харчі й вода.

— Ти мене забув, — уставив Мортон.

— Ні, я тебе згадав. Ти з армії — не втручайся. Або я добуду птаха непомітно, або не добуду взагалі. Хай який я мужній, я не горю бажанням виступити проти агресивної компанії добре підготовлених зарізяк. Лишайся тут, поговори з Шарлою — це має бути не надто важко. Роздобудь інформацію. Якомога більше довідайся про те, чим займається армія. Я повернуся завтра ввечері.

— Я залюбки поспілкуюся з вами про індивідуальний мутуалізм, — промовила медовим голоском Шарла. Мортон негайно розтанув і навіть не помітив, коли ми пішли.

Хоч скільки Штірнер мав сивини, він, напевно, був марафонцем. Лікар рухався з ним у ногу, тим часом як я зловив від препаратів такий кайф, що здавалося: помахаю руками — і долечу до дамби. Ми скрадалися невимощеними дорогами, потім — чимось схожим на якусь пряму стежку, крізь тунель, а потім — луками, на яких перед нами розступалися темні звірі. Кілька годин такого ходіння під безмісячним зоряним небом — і вогні міста зосталися далеко позаду, а попереду замаячили темні мури гір. Штірнер оголосив зупинку, і ми посідали на траву під деревом.

— Зараз, якщо ви хочете, варто буде попити й поїсти, бо тут ми покинемо свої вантажі.

— Ми близько?

— Дуже. Підійдемо до дамби через дренажний тунель, який о цій порі року залишається сухим. Він виходить на берег річки неподалік генераторної станції.

— Ви геній. Так ми оминемо засоби блокування, опинимося в їхньому периметрі та, сподіваюся, десь поблизу командної машини. Скільки часу до світанку?

— У нас іще щонайменше чотири години.

— Чудово. Зробимо перерву. Лікар може підкинути мені одну-дві таблетки стимулятора, бо я почуваюся трохи змученим, а тоді ми закінчимо цю справу.

Люм стривожено заговорив:

— Якщо ви приймете ще стимуляторів, вам може стати доволі зле, коли дія препаратів закінчиться.

— А без вашої допомоги, добрі люди, я б уже точно був доволі мертвий. Тож заберімо птаха, щоб я зміг звернутися до флоту. Поки не сталося нічого справді серйозного й нікого не вбили.

Ми поїли й попили, а тоді лікар замаскував наші припаси на дереві, зробив мені ін’єкцію, і перехід продовжився. Мені було так кайфово, що довелося боротися із сильним бажанням свистати та скакати попереду своїх повільніших супутників. Я втримався. Штірнер знайшов водостік, який ми шукали, та провів нас ним до високої чорної дірки в кінці. Я з