Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Так… Я на цвинтар, а ти попередь Дажену та Горимира, – не витрачаючи часу, Анна почала швидко стягувати рукавички.

– Я можу допомогти, – заїкнувся було Шаїнар, але Барс тільки цикнула на нього.

– Менталіст на активному цвинтарі у похмурий день? Вибач, але одна наживка там уже є.

Заштовхавши рукавички в кишені, Анна розім'яла пальці. Не те щоб тканина особливо заважала, але в таких справах навіть мізерна незручність могла позначитися на якості.

Тим часом дракон навіть не рушив з місця. Спохмурнівши, він зам'явся.

– Майстре... Може не будемо їх залучати? Бастіан не хотів би, щоб це дійшло до його батька та…

Запнувшись, Аттар не договорив і кинув швидкий погляд на менталіста. До нього ж, трохи зволікаючи, обернулася й Анна.

На щастя, демон виявився тямущим і в захисному жесті підняв обидві руки вгору.

– Я мовчатиму.

Несхвально цокнувши язиком, Анна невиразно поворухнула пальцями. Не подобалося їй усе це. Тут справи світової важливості на носі, а вона змушена ловити примхливого вінценосного довбешка.

– Якщо ми не повернемося за годину – шуруй до Гориміра, – коротко розпорядилася вона, перш ніж рішучим кроком попрямувати до виходу з двору академії.

Якби щоразу, коли світ зависав на волосині від загибелі, вона проходила повз тих, хто потребував її допомоги та кому вона могла її надати Анна перестала б бути собою. Найбільша цінність у світі – життя. Якою б багатою не була людина, вона не матиме двох життів. Саме тому некромантка ніколи не втрачала нагоди витягнути якогось дурня, який вирішив, що в нього в запасі щонайменше п'ять таких же життів завалялося. Можливо, з часом він зміг би зрозуміти й оцінити такий подарунок. Принаймні, у них з'являвся б цей шанс.

Шкода тільки, що дурні часто бували надто моторні й встигати вдавалося далеко не завжди.

Погост, котрий розкинувся на околиці жвавого міста, був справою звичною і не те щоб особливо дивовижною. Люди жили, люди вмирали, людей треба було кудись подіти.

До певного часу цвинтар мирно розростався вшир, повільно захоплюючи все нові землі, поки якійсь не дуже розумній особистості не спала на думку спершу вморити родича, а потім поховати його без проведення відповідних ритуалів. Результат не забарився.

У першу ж повню над цвинтарем завив перший упир.

І все було б добре, якби мудрий король одразу допустив до справи некромантів. Розібратися з одним екземпляром типового представника немертвих було не те, що б просто, але не так уже й складно. Але король, оточений нашіптуваннями придворних, засліплений пишною велемовністю менталістів, вирішив вчинити по-іншому.

Після того, як новоспечений упир пообідав родичем, котрий вморив його, на місце його лігва відрядили першу трійку бойових магів. Не найгірше рішення. Було. Доки не виявилося, що бойовими магів можна назвати лише умовно. Скоріше обідніх магів, може трохи магів на вечерю.

Другий загін із нової трійці став не менш цінним поповненням раціону вже не лише для упиря. Отруєна некромантичною енергетикою земля породжувала і притягувала все нових немертвих. Поряд із протяжним виттям через огорожу цвинтаря ночами лунало вже й хрипке гавкання гулів. Вздовж металеві решітки пізні перехожі почали помічати фігури нещодавно і давно похованих знайомих.

Власне, це остаточно відбило у перехожих бажання гуляти ночами, приймати на душу, засиджуючись у товаришів по чарці й навіть працювати.

Гірше стало, коли під вікнами найближчих до цвинтаря будинків почали з'являтися туманні постаті жінок, що плакали. Баньші, ті самі постаті, які знаменували швидку смерть комусь із мешканців, стали останньою краплею.

Люди збунтувалися, король розлютився, менталісти розвели руками. Усіх неугодних магів уже прибрали й тепер придворні цілком могли дозволити собі, змахнувши скупу сльозу каяття, визнати свою помилку. Довелося звертатися до богопротивних некромантів.

Некроманти, власне, не підкачали. Хоча, бачать Небеса, і придворним магам, і власне королю пощастило, що вони знаходилися досить далеко від цвинтаря, коли їх нарешті допустили до справи. Інакше б стриматися і не відправити їх на вечерю гулям було б надто складно. Повністю вичистити весь той бруд, що скупчився тут не варто було і намагатися. Для цього на цвинтарі довелося б оселитися на три роки щонайменше. Єдине, що вдалося зробити – поставити захисний контур, що запечатав прокляття землі в межах цвинтаря.

Що контур не порушений Барс зрозуміла відразу. Все буяння немертвих розгорталося за огорожею. Дуже активне та галасливе буяння.

– Іродова душа… – тільки й вилаялася Анна.

Бастіан був тут, що погано. Він був живим, судячи з лютої лайки та голосних криків, що добре. Принаймні живий доти, доки гулі не почали дертися по стовбуру старого дуба. Вгору до крони, де облаштувався принц.

Що довго цей дурень не протримається Анна зрозуміла відразу та швидко видерлася на огорожу, щоб перемахнути її. Зістрибнувши вже по інший бік контуру, жінка спробувала викликати клинок, різко махнула рукою, і...

Єдине, що їй вдалося викликати – це увагу з боку одного з гулів. Меч відгукуватися вперто не хотів, яскраво демонструючи приклад того, чому всі досвідчені маги на справу воліли іти з мечем біля поясу, а не десь в астралі. Вкрай прикро, коли в найвідповідальніший момент заклинання раптом збоїть і ти залишаєшся ні з чим.

Хоча ні, з парою вискалених пащ.

Сили після того, що сталося, відновлювалися до біса повільно. По-хорошому їй варто було провести мінімум день в спокої, наодинці з собою. Просто слухати світ, відновити баланс, зробити все те, що було необхідне магові, котрий вичерпав резерв до дна, але хто ж їй таке щастя подарує.

Рикнувши, ніби дикий звір, Анна залишила спроби активізувати заклинання. Замість клинка на долоні спалахнув пульсар. На десяток її має вистачити, а потім доведеться на практиці демонструвати відмінність досвідченого мага від учня. Другий безглуздо метушиться з криками в надії врятуватися, перший метушиться мовчки, чітко усвідомлюючи «або з'їдять, або ні».