Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Після обіду доброзичливий господар зібрався провести гостям екскурсію по своїх володіннях. Я згадувала щось своє, а мій Коханий роздивлявся та слухав байки хазяїна про вибрики гостей.

Коли ми добралися до полігону пейнтболістів очі Латуша запалали хижими вогниками:

– Шановний пане, я перепрошую за рідкісне нахабство, але чи всі вакансії інструкторів у царині розваг у Вас заповнені?

– Кириле, Ви для когось шукаєте роботу? – метнувся блискавичний погляд діда.

– О так, добродію! Для себе. Я поки безробітний у столиці. Сиджу на цій ніжній шийці та ніжки звісив у блаженстві, – задоволено зізнався він.

– Ну, сидіти в тому місці, я думаю, блаженний був би кожен. Але якщо Ви спитали - ласкаво прошу до команди! Так, дехто в мене є. Але ж Діана розповідала про Ваші подвиги та підготовку. Тому я з радістю візьму Вас інструктором чоловіків, відразу в кілька дисциплін. Діано, а що ж Ви не казали? – хитав своєю сивиною «граф» та розумів, що чоловік безробітним бути не може. Для справжнього самця – це неприпустимо.

– Та я не встигла Вам про це пожалітись, Микито! Ви й так мені стільки допомагали. Дякуємо, але ми вже поїдемо, адже забрали у Вас багато часу. Та Кірюша днями обов’язково прибуде до Вас, – вдячно посміхалась я Щедрику, а сама настирливо думала, що Хосе поклав сьогодні до смачних блюд щось не те...

Ми розпрощалися, як ліпші друзі та знову виїхали на Кільцеву, але до двору я б не дотягнула! Не знаю, що це зі мною робиться?

– Кіро, прошу тебе, зупинись негайно! – вже притримувала я рукою рота.

– Що сталося, моя чарівна? Ти вся бліда. Хочеш водички? – дбайливо запитав Латуш та зупинив автомобіль.

– НІ! – скрикнула я й кинулася за кущі. Шкода було смачної їжі, але вона вся вилетіла в мене й світ навкруги дивно крутився. Я ще посиділа в траві, а Кирило подав води та вимовив якось загадково й радісно:

– Я міг би зараз нагадати, що ти з’їла щось не те... Але, Діночко, заїдьмо до аптеки.

– Навіщо? Мені вже краще. Дійсно Хосе поклав до страв якусь гидоту, – притримувалась я за його сильний стан й жадібно пила газовану воду.

– Та ні до чого тут Хосе. Я й сам ще нічого! Поїдемо купити тобі тест...

Розділ 33. Щастя

Не важко здогадатись, що тест на вагітність був позитивним. А ще з того дня кожна година життя ставала все нестерпнішою. Світ вертівся перед очима, як в останньої п’янички, а їжа вилітала з мене частіше, ніж потрапляла туди.

Щасливий до нестями Кирило більше не ходив по землі, він пурхав наче птах та весь час блаженно посміхався. Звісно мій рятувальник пестив і жалів ту, котру приручив. А ще мене випхали з агенції.

Ні, не зовсім, а записали до резерву. Для нашої директорки я стала непоправною втратою, адже весь минулий рік приносила її конторі шикарні гонорари. А тут приїхав звідкись чоловік та зробив з провідного рієлтора пузату бабу. Це Жанка цитувала Хрульову. Дивні вони. У всіх є свої родини й діточки, а я повинна була, наче та золота антилопа, відбивати ногами монети та забути про власне щастя. Оце вже НІ!

Два місяці я прожила в страшних муках, на малосольних огірках, кефірі й пігулках, що прописали лікарі, аби не здохла від страшного токсикозу. Далі почала звикати й мені попустило.

Добре, що ми тоді зустріли на заправці господаря спа-центру і мій розсудливий Латуш встиг влаштуватися до Щедрика на роботу. По-перше, поруч з домом і будь-якої миті я могла розраховувати на його допомогу. А по-друге, коханий говорив, що працювати на розваги куди приємніше, ніж запобігати нещастям.

Та й Щедрик роботою мого рятувальника був дуже задоволений. Взагалі-то він суворий керівник, але казав, що Кіра особливий. Завжди готовий допомогти клієнтам та не звертає жодної уваги на їх «вавки в голові». Це він мені розповідає? Хіба ж не я гостріше за всіх відчула мудрість Чоловіка, котрий першим зрозумів малу істоту, що заплуталась в гидкому павутинні?

Наразі розповім: як ми дізнавались про стать дитинки. Це був такий зворушливий момент – побачити хто ж мене настільки шалено мучить? Жанка казала, що безжальніші за всіх дівчата, бо в неї їх аж дві. Але в мені вчепився хлопчик! І коли лікарка показувала на екрані той крихітний «об’єкт», я думала мій мужній Латуш втратить свідомість або заллє сльозами радості весь діагностичний кабінет.

Тепер Кирило був схожий на двометрове мале дитя, схиблене на щасті. Він казав, що я тримаю слово, як справжній «чоловік». Дивний, скажу я Вам, комплімент! Та й не за адресою наче? Сам все зробив, або природа захотіла. Чи, може, Магда чаклує з неба? Та байдуже! Головне, щоб мої хлопчики були здорові.

Коли я трохи освоїлась в статусі майбутньої мами – ми тихо розписались і я тепер уже не Ковтун. Діана Латуш – мені теж пасує й навіть дуже. За свідків брали Жанну та Микиту. Хоч не така вона мені й подруга, але саме ця балакуча жінка подарувала нам з Кирилом раптову доленосну зустріч. За це я завжди буду дякувати їй. Вінчання ми відклали до кращих часів, бо вистояти в церкві я точно не зможу. І мій дбайливий рятувальник категорично проти подібного екстриму.

Взагалі цей величезний бородатий дядько, коли приходить ввечері додому то бавиться зі мною, як з малим кошеням. Він не дозволяє стояти біля плити та встигає сам створювати для нас кулінарні шедеври. Підтримує в домі ідеальний порядок, а ще розмовляє з маленьким Латушатком і його промови дуже романтичні! Чесно зізнаюсь, що лише поруч з Ним я відчуваю: наскільки прекрасно кохати чоловіка, котрий в тобі душі не чує!