Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Наступний день пройшов доволі тяжко. На тимчасово встановленому хресті жахливо виглядала дата, котра свідчила про коротке життя маленького сонечка на цій землі. Кіра щиро витирав сльози, але знову виглядав мужнім і сильним, адже відчував свою міцну й згуртовану родину. А це – найголовніше у житті!

Розділ 32. Я й сам нічого

Ось і випросила я у пані Долі найголовніший подарунок! Тепер у мене є БАТЬКИ. І нехай по крові вони рідні тільки Кирилові, але я відразу приросла до них усією сиротинською душею та вже не відірвусь. Я виглядала наче цуцик, що довго бігав вулицями й шукав хоча б чогось поїсти. А потім мене взяли теплі лагідні руки – пригорнули, попестили й дали свою просту та щиру любов. І я заради тих вірних рук та серця готова на що завгодно.

Хельга й Андрес гідно оцінили наш гарний добротний дім. Вони побачили, що син живе в достатку і коханні. А люблячим батькам цього достатньо. Діана Ковтун, за високим муром свого маєтку, стала невпізнанна. Я наче повернулася в дитинство: невтомно бігала й розповідала все, про що хотіли чути гості та примудрялася передчувати бажання білих голубів. Кажу ж Вам: цуцик, що знайшов родину!

До Вільнюса батьки збиралися повернутись, коли відзначимо по Івчику дев’ять днів. Разом побували в Софійському соборі, а в Володимирському залишили щедре пожертвування й панахиду.

В благословенному теплому єднанні ми всі забули про чуму, що сиділа у СІЗО. От не хотілось навіть згадувати темне. Воно ж потрапило туди, де йому саме місце. Баланду їй дають, а строк коли настане час – теж неодмінно в суді підрахують.

А поки ми, на території садиби, проводили прекрасні дні. Вслухалися у спів птахів та у вечірній тиші багато говорили. Я їм розповідала про віщунку (її таланти й доброту), а Кірини батьки постійно розкривали щось прикольне з життя єдиного сина.

Він же тихо сяяв своїм добрим поглядом та милувався нашим спілкуванням. Якось перед розставанням, ми влаштували на поляні вечерю з шашликами. І випадково прохопились словом, що мріємо обвінчатись. А батьки як почули, так зраділи, що відразу благословили НАС...

Вночі, в обіймах коханого, я згадувала віщунку Магду й просила, щоб вона охороняла наше Сяйво. Адже я продаю житло та заробляю добрі гроші, але ніколи не махлюю й не краду та намагаюся допомагати людям. Так, зверху я стійка, але всередині страшенна панікерка. Мабуть, саме так працює філософія «прирученого цуценяти».

Сьогодні ми провели батьків додому та вже були на Кільцевій, коли Кірюша повернув Ніссан до знайомої заправки. Його старенький Форд поки зачинили в гаражі, а мій неперевершений керманич тепер тримав у своїх міцних руках наше Щастя та цей автомобіль, в той час, як я розслаблено літала десь за хмарами.

Сиджу чекаю, доки Кіра повернеться в авто. Та ось бачу знайомий образ: сивий дідок, мов парубок моторний, виліз зі сріблястої яскравої машини. Так, то був Микита Щедрик на своєму улюбленому Jaguarі XF. Хоч ніякої дивини в цьому немає. Його спа-комплекс знаходиться за п'ять хвилин від повороту до нашої вулиці. Питання в іншому: як себе вести? Вдати, що не бачу його чи познайомити з Кирилом? Я вирішила друге.

– Красунечко, невже це Ви? – розцвів у посмішці Щедрик. Його реакція завжди миттєва й доброзичлива, наче світло.

– Так я. Вітаю, Микито! Яка приємна несподіванка...

Він вже хотів нахилитися в поцілунку до моєї руки, але я зробила крок назустріч міцному чоловікові. Потонула в його чарівному погляді й пригорнулася до Кирила.

– Знайомтеся, будь ласка! Цей пан подарував нам гарний дім. Його ім’я Микита Щедрик. А це мій рідний чоловік Кирило, – схилила я голівку до грудей свого єдиного.

На це мій недавній залицяльник щиро подав Латушу свою правицю, адже осяяна пара не викликала жодних сумнівів у своєму неймовірному щасті.

– Діано, про «подарував» Ви трохи переборщили. Але знайомству я радий! Вітаю, що знайшлися в нашому нестерпному бедламі. Пам’ятаєте, я Вам казав, що саме так і буде?

– Дуже приємно, пане Щедрик. Я неймовірно вдячний Вам, що опікали моє Серце, поки вона була сама. Це найдорожче, але й дім хороший. Якщо колись буде бажання, ми радо приймемо Вас гостем, – відверто сказав Кирило.

– Запам’ятаю! А наразі, може Ви приймете моє запрошення до центру? Діано, дуже прошу! Хосе сьогодні зранку ходить загадковий. Здається планує порадувати чимось грандіозним.

Ох цей спокусник знав, чого мені треба! Очі «цуцика» з мольбою заглянули в очі «господаря» й Кирило відразу позитивно кивнув:

– Я б з радістю подивився на все, про що так багато чув. Якщо не завадимо – я не проти!

– Прекрасно! Слідуйте за мною, друзі, – застрибнув до сріблястого коня Микита й помчав попереду до свого центру.

Мій милий роздивлявся спа з цікавістю, а я засумувала, пригадуючи перший свій приїзд. Тоді моя душа була розбита розлукою й страшенно боліла, але ці пишні зелені простори допомогли зібрати до купи розтривожені думки. А потім оцей згуртований та загадковий пан з’явився й допоміг купити дім та намагався віддати ще й дари своєї гарячої душі... Але почув мою відмову і ґречно відступив.

Та наразі чарівні чоловіки сидять у ресторані й наче старі знайомі обмінюються пізнаннями власних світів. А я наповнюю животик божественними стравами Хосе й не заважаю їм ані словом.