Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

— Я вас слухаю, — Сована підбадьорливо усміхнулася, бачачи розгубленість на обличчях гостей. — Нехай вас не бентежить моя сила. 

Фірніет перший прийшов до тями і, коротко відрекомендувавшись, заговорив.

— Нам треба розбудити сплячу силу поглинання у Сетірамів. Ми були в Обителі неупокоєнних, де зустріли Емівана Сетірама. Він дав нам ваш амулет, — Фірніет простяг Совані амулет.

— Це ж треба… — Сована взяла амулет і обережно провела по ньому пальцями, ніби вивчаючи. — Амулет із самої Обителі. Як цікаво!..

— То ви допоможете нам розбудити сплячу силу, магесо Совано? — Фірніету не терпілося швидше розібратися із силою поглинання.

— Давайте без церемоній, я втомилася від них. Кличте мене просто на ім'я. Звісно, я можу пробудити силу поглинання у Сетірамів. Мій предок пообіцяв Емівану Сетіраму повернути силу його роду, якщо виникне потреба, отже, так тому й бути.

— Є ще два нюанси, — Фірніет подивився Совані прямо в очі. — Силу поглинання треба не тільки пробудити в Сетірамах, а й якось вилучити, помістити в артефакт, щоб можна було передати Повелителям до Обителі.

— Без питань, — кивнула Сована. — Я знаю, як це зробити. Ще що?

— У Феліції сила поглинання прив'язана до неї, хоч і не повинна. Принцеса Феллінія прив'язувала лише свої сили, а поглинання в неї від Сетірамів.

Сована здивовано підняла брови і повернулася до Феліції.

— Ви королівської крові, Феліціє?

— Так, — Феліція зніяковіло кивнула. — Але я дуже далека їхня родичка і народилася в іншому світі, на Землі. Прошу, не звертайте уваги.

— Розкажіть більше докладно вашу історію, Феліціє, — здивування Совани швидко змінилося на цікавість.

Тільки Феліція почала свою розповідь, як її перервала поява старого з тацею. Він обережно поставив її на низенький столик перед диваном і Феліція, не стримавшись, потягла носом. Овочевий пиріг та трав'яний чай! Те, що потрібно після прогулянки зимовим лісом.

— Пригощайтеся, — Сована махнула у бік їжі, тепло усміхаючись своїм гостям.

Феліцію не треба було вмовляти, вона з апетитом накинулася на частування. Перекусивши, вона продовжила свою історію. Сована з цікавістю вислухала, жодного разу не перебивши, і тільки коли Феліція закінчила, сказала:

— Ви опинилися у незвичайній ситуації, Феліціє. Я не знаю, чому сила прив'язалася до вас, можливо, якийсь побічний ефект, але не можу стверджувати напевно. Я не сильна у подібній магії. Вашу силу поглинання я точно не зможу витягти, так що доведеться Повелителям обійтися тими, що я заберу в інших Сетірамів.

— Але ж їм потрібні всі сили! — заперечила Феліція. — Вони не дадуть мені спокою. А вмирати я точно не хочу. Невже немає жодного способу?

— Я не сказала, що способу немає, — Сована підвелася зі свого крісла і, сівши поруч із Феліцією на диван, обняла дівчину за плечі. — Я лише його не знаю. Не треба зневірятися, Феліціє. Продовжуйте шукати. Вмирати теж не поспішайте — у вас попереду дещо цікаве намічається в житті.

— Що?

— Не скажу, — Сована загадково усміхнулася і, підбадьорливо стиснувши плече Феліції, повернулася до свого крісла. — Скоро про все дізнаєтесь.

— Але звідки ви знаєте?

— Я багато чого знаю та бачу. Не все, звичайно, як з цією вашою прив'язкою, але набагато більше за інших. Отже, перейдемо до діла. За сьогодні я підготую ритуал, а завтра на світанку ми його проведемо. Зараз ви можете відпочити, я проведу вас до вашої кімнати.

Фірніету хотілося довше поспілкуватися з головною жрицею, він хотів отримати від неї нові знання, але заперечувати не став. Якщо Совані буде завгодно, вона поговорить із ним після ритуалу. Нахабство та нав'язливість з нею явно не доречна.

Сована відвела їх до невеликої, але затишної кімнатки, по дорозі віддавши старому Тавіну, що сидів на лаві в коридорі, вказівки видати гостям свіжу постіль і не забути запросити на вечерю.

— Мені здається, ми помиляємось, Фіре, — залишившись наодинці одне з одним, Феліція присіла на ліжко, задумливо розглядаючи картину з лісовим пейзажем на стіні. — Повелителі нароблять лиха з цією силою.

— Я теж так думаю, але у нас немає вибору, Фел, — Фірніет сів поруч і обійняв кохану. Феліція поклала голову йому на плече. Тяжке зітхання вирвалося з її грудей, застигши сотнею невисловлених слів у повітрі. — Ми щось придумаємо. Ми не дозволимо Повелителям зруйнувати наші життя. Обіцяю.

Рано-вранці Феліцію з Фірніетом розбудила юна дівчина. Вона принесла їм сніданок і повідомила, що матінка Сована чекає на них у великій залі. Нашвидкуруч поснідавши, вони пішли до головної жриці. Вона саме розкладала на столі ритуальні предмети. Феліція окинула поглядом кімнату: вона справді не дарма називалася великою залою — приміщення було досить просторе, але при цьому дуже затишне. Тут, як і в інших кімнатах, домінувало дерево: різьблені меблі, підлога, стіни і навіть стеля — все було дерев'яне. Тільки камін на протилежній стіні був викладений із каменю. Затишку кімнаті також додавали рослини у горщиках, підвішені до стелі сушені трави та запалені свічки. Світла з вузьких склепінчастих вікон у готичному стилі було недостатньо через ранній час. Оглянувши кімнату, Феліція усміхнулася: їй завжди подобалося оздоблення деревом, але її бентежило, що для такого гарного інтер'єру треба знищити сотні дерев. Невже місцевим не шкода природи? Їй здавалося, що в Тоані її шанують.

— Ви готові? Мені знадобиться ваша допомога,— почувши, що вони ввійшли, Сована підвела голову.

— Що потрібно робити? — Фірніет охоче підійшов до головної жриці. Феліція ж у нерішучості завмерла біля дверей. Вона не уявляла, чим може допомогти.

— Для ритуалу потрібен великий запас магічної енергії. Було б непогано, якби ви поділилися.

— Звичайно, без питань, — погодився Фірніет.

— А від вас, — Сована підійшла до Феліції і, взявши її за руку, підвела до столу, — мені потрібна крапля крові та невелика частинка магії.