Олександра Малінкова - Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова

ГЛАВА 23

    Декількома днями раніше.

    Маленька затишна кав’ярня у стилі Французького Провансу.

     Інна зайшла в кафе й огляділася, помітивши Софію покрокувала до неї. Дівчата обійняли одна-одну, як давні подружки.       

- Що сталося, - нетерплячим голосом запитала Софія й поглянула на годинника, - ти мене висмикнула посеред робочого дня.

- Переморгає Павло без тебе вже якось, - знервовано відповіла Інна.

- Так що за поспіх? Не можна було увечері!                      

- Ні, - Інна полізла до кишені й дістала флешку.

- Візьми! Це важливо! – Вона вклала флешку у долоню Софії.

- Що там?     

- Зараз не важливо, але якщо зі мною щось станеться, ти маєш розіслати відео, яке на флешці контактам, що вказані у файлі. Обіцяй що зробиш!

- Що ти таке говориш? – Злякано запитала Софія.

- Знаю, що кажу, - Інна полохливо поглянула, на того, хто увійшов у двері, - Обіцяй!

- Добре, обіцяю! – Здалася Софія.

- Ховай, я маю йти, через годину у мене зустріч!

 

     Софія піднялася ліфтом на четвертий поверх, пройшла по довгому коридору й знайшла потрібну квартиру, яку знімала Інна останнім часом. Дівчина вже два дні не брала слухавку, телефон знаходився по за зоною досяжності.

     Відкрила ключем, який їй колись дала подруга на всяк випадок і зайшла до квартири.

     Повний розгардіяш, якісь речі розкидані й валяються на підлозі. У Ванній кімнаті на мийці і ванні криваві сліди. Рушник теж у крові.

- В що ти вляпалася, Інно? – Злякано вимовила Софія й пригадала, про останню їх розмову й про флешку. А сердце підскакує і робить кульбіт від кожного стороннього шереху.

     Позадкувала до дверей й швидко зникла з будинку, бігла так, що аж повітря забракло. Й ще довго озиралася, чи ніхто її не помітив. Нарешті перевела подих, віднайшла у сумці окуляри, й зловивши таксі повернулася до офісу. Там теж прийшлося робити вигляд, що працюєш і підстрибувати від кожного телефонного дзвінка. Ледве дочекалася вечора.

     А ввечері Софія вставила флешку у домашній ноутбук й відкрила. Перший файл з телефонами. Замінила сім карту, яку придбала у найближчому супермаркеті, й ввела номери, потім переслала файл.

- Що ж це за відео? – Цікавість підштовхнула відкрити.        

     Секунд 10 було важко щось зрозуміти, два чоловіки, які емоційно розмовляли, але потім блиснула зброя, постріл і розбірливо видно обличчя Арестова, його шалені очі.

    «О боже»: вона обхопила обличчя руками.

    То ось що вона тільки що розіслала? Своїми руками!

     Похапцем спробувала відмінити розсилання відео, та вже запізно… Арестов же ж знищить її якщо взнає. Хоча! А як він взнає? Шкода! Сіла на ліжко. Знову все з початку?  А вже думала, що зав’язала.  Вона звісно здогадувалася, що Павло покидьок, але не знала на скільки. Що ж. Можливо так краще, їй слід просто зараз зібрати речі і в котрий раз зникнути… Добре, що вистачило мізків трішки заощаджувати й відкладати, саме для такого…

ЕПІЛОГ

    Адель проводжала поглядом постать Павла, якого в наручниках саме саджали до поліцейської автівки.

- З цим відео він вже не зможе уникнути відповідальності, й буде покараний за вбивство твого батька, - він пригорнув дівчину.

- Весь цей час, я була поряд з убивцею, а він спостерігав за мною весь цей час. Грався, тримав на короткому повідку.

- Ти його не бачила і він це знав, - відповів Лекс.     

- Він не чіпав мене поки я була потрібна, - гірко відповіла вона. 

- Поїхали звідси, - тихо промовив він, - нас чекає Гелена.

- Вона в тебе? – Радісно запитала Ада.

- Звичайно! Всі гарні дівчата дісталися виключно мені! Ціле дівчаче царство. Мабуть вже слід змінювати ситуацію й зробити тобі хлопчика, - він посміхнувся й поцілував її у скроню. 

     Він його ніжних цілунків  вона просто розтанула. Так скучала за ними весь той час коли вони були не разом. Навіть мріяти не могла, що він буде її чекати. Адже у лікарні навіть не дали можливості зателефонувати, її нікуди не випускали, й до неї теж.

- Я люблю тебе, - тихо промовив він, нарешті відірвавшись від її солодких губ.

- Я тебе теж дуже кохаю, Лексе!         

     Вона ще раз на прощання озирнулася на всі боки. Цей будинок, як і Павла вона лишає у минулому, як і весь смуток, погані спогади, страхи та кошмари. Поряд з Олексієм вона більше не боїться. Поряд з ним народжуються щасливі мрії: про люблячу сім’ю, про діток, про затишок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍