Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-Так. Нічого серйозного.-відповіла пташка дуже відсторонено і пробіглась очима по Інес.

Мене не покидало відчуття, ніби пташка шукала у подрузі підтримку.

-Досить цих допитів.-втрутилась та і взяла Софі за руку.-Їй треба відпочити, вона ще вчора була з температурою.-нагадала дівчина.

Обидві попрямували до входу в квартиру, доки я знервовано перебирав у голові думки. Від мене щось приховують чи я просто себе накручую?

Шелбі знизав плечима, помітивши моє занепокоєння і ми хотіли піти слідом за дівчатами, проте Інес нас зупинила, щойно пташка зайшла в квартиру.

-Кемерон.-почала вона з важким зітханням.-Дай Софі трохи часу. Нехай видужає, а тоді продовжите свої сварки. Їй справді зараз важко, тож краще нехай відпочине. Я побуду з нею. Дівочі посиденьки з гарячим чаєм, можливо замовимо піцу.-розвела руками Інес.

Я нахмурив брови і зрозумів, що певно між дівчатами відбулась якась розмова.

Перспектива лишити їх самих мене не влаштовувала, бо поки Софі хворіє я хотів бути поруч. Бачити її стан і допомогти якщо це знадобиться. Лишати Керр на подругу мені не усміхалось.

-Не обговорюється.-гаркнув я і хотів пройти до входу, але Інес виструбнула поперед мене.

-Дай їй відпочити, Кем. Мене непокоїть її психічний стан.-гаркнула дівчина.

Від зміни голосу я підняв брови і в здивуванні провів по ній поглядом.

-Справді, Кем. Може дати їй трохи простору?-вліз в розмову Шелбі і я закотив очі.

-Гаразд.-гаркнув я і пройшов повз них до своєї машини.-Поїхали, Шелбі, в нас є справи.

Друг легенько торкнувся губами щоки Інес і та попрямувала в квартиру.

-Скажи хлопцям, нехай контролюють тут усе. Хочу знати хто приходив, хто виходив і навіть чим вони обідали.-сказав я Шелбі і сів за кермо.