Дарина Міс, Уля Сер - Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер

Глава 21

Час йде, і здавалося, що лише він здатний погасити те полум'я, яке розгорілось в серцях двох молодих людей, але це не так. Коли кажуть, що час лікує, не вірте, бо це не правда. Біль притуплюється, стихає, засинає, проте не зникає безслідно. Ніщо не зникає безслідно. Все закарбовується у серці та в пам'яті назавжди, особливо якщо це принесло колись тобі феєричні почуття, і це не повинна бути саме любов, адже ненависть теж є сильним та жарким відчуттям.

Минув місяць від останньої розмови Емілії та Дениса. Місяць... Здавалось, що це є, але для двох закоханих та впертих водночас сердець це було пеклом. Так, вони розуміли, що час не повернути назад, проте і зупинитися не могли. Емілія занадто сильно кохала, тому і готова була відпустити, а Денис... "Чи кохав він взагалі?" Це питання хвилювало дівчину постійно. Він так легко відійшов назад, ніби ніщо не важливо, проте його можна зрозуміти. Вона вбила його... Зламала цього, як здавалось, дуже сильного чоловіка...

...

Емілія

Минуло 4 тижня з останньої розмови...

Вчора я бачила його біля компанії, проте зайти мені не вистачило сил. Так, чорт забирай, я не наважилася зайти! Після тієї сварки наступного ж дня, пішла звільнятися, але Денис навіть бачити мене не захотів, лише передав, що поки що ніхто мене звільняти не збирається. Тому тепер на роботу не ходжу - теж бажання чоловіка. Здавалося, за цей місяць я точно здурію. Серце розкривало від душевного болю... Навіть ніколи б не подумала, що таке цинічне стерво може так страждати. 

Мені так страшно... Боюсь, що якщо піду, якщо відпущу, то більше ніколи не зустріну... Доречі, я розмовляла з Оленою, хоча, точніше сказати це вона розмовляла зі мною. Кричала, казала, що я у всьому вина. А я і не сперечалась, бо так і є... Я зіпсувала все... Зламала своє ж щастя. А що я чекала? Що він після почутого побіжить в мої обійми? Серйозно?

Вже декілька днів я нічого не їм, мене нудить від усього. Ці нерви доконають мене рано чи пізно, я впевнена.

Сьогоднішній ранок був якийсь божевільний. Прокинулася від того, що до горла підступила нудота і я прожогом полетіла у ванну кімнату. Мене вивертало хвилин п'ять і я ніяк не могла зрозуміти, що зі мною. Трохи отямившись, вирішила попити чаю, аби заспокоїтися і мене осяяло! Ті дні у мене були давно, рівно відтоді... Коли ми розійшлися з Деном! 

У всьому цьому стресі, я навіть і не помітила, що вже більше місяця у мене не було їх... Невже... Невже те, про я зараз подумала правда? Думати немає коли, тому швидко одягаюся і біжу в аптеку - потрібно переконатися є вагітність чи нема.

Поки йшла, то багато думала і все було як в тумані. А якщо підтвердиться? Казати Дену чи ні? Залишати дитину чи стати вбивцею? Несміливо переступаю поріг аптеки і купую тест. За хвилин десять була вже вдома і виконувала все, як написано в інструкції. 

Хвилина... дві... три... 

Глибоко вдихаю, дивлюсь на тест і бачу дві смужки!!! Ну все, тепер точно - вагітна! Але... Буває ж таке, що тест показує помилку. Можливо краще переконатись і піти до лікаря? Краще бути впевненою на всі 100%, аніж гадати.

Записалась на прийом на наступний день. Знаєте, це як чекати на каторгу. Ти не знаєш, що тебе чекає. Я весь час думала, якщо дійсно вагітна чи хочу я її... Цю дитину. Що скаже мені Денис? Це все надто важко і заплутано.

Наступного ранку я вже сиділа у свого лікаря після УЗД і тримала в руках заключення... 

5 тижнів вагітності... 

Те, що я відчула в той момент не можливо передати словами... Я відчула неймовірне бажання захистити свого малюка. Я зрозуміла, що не зможу зробити аборт, я не хочу цього. 

Почуття неймовірної сили окутало мою душу та серце... Це щось надто сильне... Коли я почула:"Ви станете мамою."- щось в моєму серці завмерло, тіло вкрили мурашки...

Мама...

У мене буде дитина...

Але Денис... Що мені робити? Розказати йому, чи просто почати нове життя подалі від нього зі своїм малюком... Багато думок крутилось в голові, проте жодна з них не дала відповідь на питання.

Мимоволі, сама того не помічаючи, я вже стояла біля входу в компанію... А ось і він... Той, кого я люблю до нестями... Той, хто змусив мене змінитись... Той, хто є батьком моєї дитини...

Мимоволі я згадала одну з наших останніх розмов.

 

Спогад

Вже який ранок я прокидаюсь неймовірно щасливою, в обіймах чоловіка, який просто зводить мене з розуму...

— Добрий ранок, сонце моє, — ось і сонька прокинулась. Він ніжно цілує мене в щічку, і моє тіло вкривається мурашками.

— І тобі добрий ранок.

Наступні півгодини ми просто лежали в обіймах один одного, і це просто найкращий спосіб почати ранок.

— Хто б міг подумати, що ми з тобою після всіх наших дискусій та суперечок будемо прокидатися в одному ліжку, — ох, знову ця єхидна посмішка. Ну і як тут не втратити голову?

— Сама не можу зрозуміти, як ми дійшли до цього. Якби мені сказали, що я буду разом з людиною, яка ледь не прокатала мене на своєму капоті, я б знатно посміялась.

— Люба моя, якби ти хоча б трішки дивилась по сторонам, то цієї ситуації не було б.

— Але тоді не було б гарантії, що у нас все вийшло б. Варто признати, наші стосунки почалися з ненависті...

— Це ще краще за любов... Ти моя пристрасть.

— Мені тут цікаво стало... Просто, цікаво...

— Боюсь уявити, що ти зараз уткнеш, — сміється Денис

— Та ну тебе. Нічого такого. Просто скажи, як ти ставишся до дітей... Загалом.

— У тебе є дитина, про яку я ще не знаю? - питає він на повному серйозі.

— Що? Ні, які діти. Просто цікаво.

— Ти вагітна?

— Та ні, заспокойся.

— А шкода. Я дітей дуже люблю. Уяви просто, які вони були б у нас гарні, адже я той ще красень.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍