Міла Мур - В обіймах монстра, Міла Мур

Розділ 23

Рівно через сорок хвилин я знову спускаюсь сходами вниз. З перукою довелось намучитись, тому що я не вмію її одягати так, як це зробила перукарка. Хай там як, тримається вона добре і я почуваюся доволі впевнено. 

Яскравий макіяж і ультракоротка сукня. Я збираюсь показати Даміру, від чого він відмовився. І я покажу! 

— Дам мене вб'є, а потім тебе! — бурчить Спартак, розглядаючи мої голі ноги. — Довшої сукні у твоєму гардеробі не знайшлося? 

— Пробач, — мило йому усміхаюсь. — Їдемо? 

Ми залишаємо будинок, і мені до останнього здається, що зараз Спартак зупиниться і відправить мене назад. Я не знаю, чим він керується зараз. Впевнена, що розуміє: Дамір розлютиться. Але все одно відчиняє для мене двері автомобіля і чекає, коли сяду всередину. 

Він високих підборів болять ноги, а це я тільки кілька метрів пройшла. Розтягнення не загоїлось до кінця, і носити високі підбори — не найкращий варіант, але до цієї сукні тільки вони підходять. Не поїду ж я у клуб спокушати Воронова у кросівках!

— Ти мене дивуєш! Я думала, що не погодишся, — кажу, коли автомобіль залишає територію. 

— Я і себе дивую, принцесо, — хмикає. — Хочу вірити, що мій план спрацює. 

— Який план? — дивуюсь.

— Колись розповім. Можливо, — Спартак у своєму репертуарі. Важко зрозуміти, що він робить зараз: допомагає мені чи підставляє. 

Та хай там як, я сама все це вигадала, тому винних шукати не буду. Якщо цей вечір закінчиться чимось поганим, вся відповідальність буде тільки на моїх плечах. 

Коли автомобіль зупиняється біля нічного клубу, починаю хвилюватися. Спартак відчиняє для мене двері та руку подає. 

— Від мене не відходь, навіть якщо з'явиться бажання втекти, — говорить, поки йдемо до входу. 

— Думаєш, воно з'явиться? — питаю.

— Впевнений у цьому.

Всередині темно і багатолюдно. Парочки цілуються просто в коридорі, а є і такі, що практично кохаються на очах у всіх. Стараюсь на них не зважати. Я ж не для цього сюди приїхала. Кожен розважається як хоче. 

Ми не йдемо в зал, де танцюють та веселяться гості. Оминаємо його, і Спартак веде мене довгим коридором. Щось подібне зі мною вже було, коли я приїхала на благодійний вечір, а Дамір розважався у компанії повії. 

Тоді все було більш-менш культурно, але зараз… я готова побачити будь-що. І від цього факту дикий страх сковує кожну клітинку тіла. 

— Нам сюди, — Спартак зупиняється біля дверей в кінці коридору і серйозно дивиться на мене. — Ти ще можеш розвернутися і поїхати назад. 

— Ні! — кажу твердо і сама опускаю ручку донизу. Штовхаю двері й переступаю поріг, а тоді завмираю, наче вкопана. Те, що бачу, важко описати нормальними словами. 

У кімнаті не тільки Дамір, але й інші чоловіки. Вони випивають, курять кальян і сигарети. Тут є і жінки, або краще сказати повії, на яких мінімум одягу або ж взагалі одна тільки білизна. 

Коли мій погляд зустрічається з поглядом Даміра, здається, наче хтось встромляє мені в груди ножа. У нього на колінах довгонога брюнетка в одній лише білизні. Одна її рука на шиї Воронова, а інша — в штанах. 

Відчуваю, як до горла підступає нудота, і роблю крок назад. Дарма я приїхала! Знала, що так буде, але все одно повелася на кляті почуття. 

І що тепер? Кому ці почуття потрібні? Воронову точно ні! Йому і так непогано! 

Дамір різко і сильно відштовхує від себе дівку, і та падає з дивана до його ніг. Підводиться на ноги та робить перший крок до мене. За ним другий і третій.

Розумію, що ще мить — і він буде поруч, і вперше не хочу цього. У голові щось перемикається, і я просто тікаю від нього… світ за очі. Спартака не видно і стримувати мене нікому. Саме тому мені вдається дістатися середини коридору, а тоді на повному ходу врізатись у когось. 

— Куди мчиш, красуне? — чую знайомий голос і відчуваю руку чоловіка у себе на талії. Хоча… не чоловік він зовсім. Хлопець. — Ух ти! Який сюрприз! 

Уста Макса розтягуються в задоволеній усмішці, а хватка на моїй талії стає сильнішою. Я не розумію, звідки він тут узявся, але добре знаю, що зараз у мене будуть великі проблеми. 

— Відпусти її! — гиркає Дамір, зупинившись поруч. Він дістає з-за спини пістолет і націлює на… власного сина. Люди швидко розбігаються, запримітивши таку картину, і в коридорі ми залишаємось утрьох. 

— Готовий вбити власного сина заради якоїсь дівки? — хмикає Макс. Його зовсім не лякає націлений на нас пістолет. Невже він настільки впевнений, що батько в нього не вистрілить? От я не знаю навіть… — Хіба що… вона тобі подобається! Точно! Чула, крихітко? Мій татко поплив! 

— Замовкни та відпусти Аліну! Ти ж знаєш, що я вистрілю! — цідить Дамір. 

— А якщо у неї потрапиш? — питає Макс і виставляє мене так, щоб я прикривала його собою. Ще мить — і відчуваю, як до моєї скроні торкається щось холодне. Дуло пістолета. — Або ж я ненароком натисну на курок.

Схлипую, тому що всі ці ігри батька і сина мене сильно лякають. Для них я лише пішак у якійсь божевільній грі. Я не вірю, що Дамір по-справжньому за мене хвилюється. Все це заради бізнесу і грошей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍