Юлія Бонд - Покохай мене, Юлія Бонд

Розділ 18

Ранок врізається у свідомість гострим головним болем. Уткнувшись обличчям у подушку, відчуваю себе розчавленим коржем.

Яскраве світло засліплює. Опускаю руку, на дотик знаходжу пляшку з водою і, відкрутивши кришку, жадібно припадаю губами до горлечка.

Мобільний дзвонить невпинно. Знайшовши його під ліжком, хмурюся, прочитавши на екрані напис "Мама". Не дуже хочеться говорити з бодуна, але якщо мама така наполеглива, то це серйозно.

– Алло, мамо…

– Ти у своєму розумі, Насте? – волає в слухавку мама, а я намагаюся згадати, де я встигла так сильно накосячіти, адже мама гнівається. Зазвичай, ця жінка дуже рідко підвищує голос.

– Та ніби у своєму, а що?

– Ще й питає… – це вона, напевно, звертається до батька. – Як ти могла, дочко? Хіба ми так тебе з татом виховали?

У мене в голові купа питань, але я волію не перебивати. Та й сил виправдовуватися, не знаю поки що в чому, у мене теж особливо немає. Похмілля злісне з усіма витікаючими.

– Як тобі не соромно розбивати чужі сім'ї? – Далі слідує багато тексту і не зовсім пристойного, мені доводиться відсунути телефон від вуха, а то так і оглухнути можна.

Я така вся гадина… угу.

Чоловіків уводжу. Ну прямо якась злочинниця.

– Так. Стоп! Мамо, – глибокий вдих, щоб з думками зібратися. – По-перше, нічого такого не трапилося і вам з татом повинно бути начхати на те, що скажуть люди. А по-друге, нікого я не уводила – Потоцькі розлучилися без моєї участі. Я до їхнього розлучення не маю жодного відношення.

– Не виправдовуйся. Ай-яй-яй... Яка ж ти безсовісна, Насте.

– Ну, годі, мамо. Я ж українською мовою сказала, що до чужої родини не влазила.

– А яка різниця вже? Ти спиш з колишнім чоловіком найкращої подруги! Господи, яка ганьба.

Стинання продовжуються, і я навіть не питаю: звідки мама дізналася про мене та Потоцького. Сорока, яка принесла на хвості, має ім'я Люда. Ну або ж її родичі постаралися. Загалом, це неважливо. Все одно тепер все наше село перемиває кістки моїй родині, а для мами – це гірше за удар під дих.

– На. Батько хоче тобі щось сказати.

Не встигаю сказати: "Ну навіщо, мамо". Слухавку тато сам вихоплює – відчуваю.

– Насте, ти маєш негайно розлучитися з цим чоловіком. Ти молода, гарна, зустрінеш ще гідну пару.

– Тату, і ти туди ж, так?

– Доню, ми з мамою дуже переживаємо за тебе. Твої стосунки з цим Данилом добром не закінчаться. Не можна збудувати щастя на чужому нещасті.

Від моралі батьків голова болить ще більше. Але я мовчу, не маю навіть бажання переконувати, та й навіщо? Такі розмови телефоном не ведуться.

Дочекавшись, коли в тата закінчаться аргументи, я говорю, що в мене друга лінія на телефоні й поспіхом прощаюся.

На екрані мобільного світиться фотка Потоцького, мене в піт холодний кидає, коли згадую, що вночі п’яною я освідчилася йому в коханні. Але боягузливо давати задню не збираюся. Зізналася, та й зізналася, чого вже тепер?

– Доброго ранку, – кажу першою, із завмиранням серця чекаю на його відповідь.

– Добрий ранок. Прокинулася вже?

– Ну так. Слухай, Даню, я вчора трохи зайвого випила. Переглядала старі фотки і… Загалом, на мене наринули спогади.

– Я так і зрозумів. Дякую за фотку, у мене такої нема.

– Серйозно? Отже, тепер буде.

– Як почуваєшся, голова не болить?

– Болить.

– Може, вже зав'язуй з алкоголем, а, Насте?

– Не починай, будь ласка.

Даня зітхає, йому явно не до душі, що я вчора відірвалася на повну котушку. Але в цьому він сам винен – ​​був би поряд у вихідний день, а не у відрядженні, не поперлася б я з дівчатами в "Квадрат".

– У мене плани трохи змінилися. Додому повертаюся, приїду сьогодні ввечері. Може, повечеряємо разом?

– Добре.

– Цілую.

– І я тебе, – очі прикриваю, уявляючи, як мої губи торкаються його гладко бритої щоки.

***

У двері стукають. Не встигнувши почистити зуби, я біжу до коридору. У роті стирчить зубна щітка, тіло обмотане банним рушником, волосся на голові ще мокре.

Навіть не питаю хто там, знаючи, що це Даня стоїть по той бік дверей.

Оборот замку, відчиняю двері та ледь не збиваю Данила з ніг, стрибаючи в його обійми.

– Я теж за тобою скучив, крихітко, – сміється Потоцький, штовхає мене до квартири.

– Зараз… – показавши жестом, що скоро повернуся, на всіх вітрилах мчуся у ванну кімнату.

Поспішаючи закінчую чистити зуби, вмиваюся і вся така з задоволеною моською тупаю в коридор, де Даня вже встиг роззутися і поставити своє взуття на поличку поряд з моїми улюбленими босоніжками.

Зголоднівши за кілька днів розлуки, я хочу в його обійми. Цілую жадібно, не в змозі насититися. Його запах діє на мене як алкоголь: п'янить, голову кружляє, безглузді думки вибиває.

Притиснувши мене до стіни, одним спритним рухом руки Данило розв'язують обмотаний навколо мого тіла рушник. На підлогу його жбурляє не дивлячись.

У його гарних очах сам диявол танцює. Така хіть, що я спалахую як сірник, збуджуючись від одного лише погляду.

Із заплющеними очима навпомацки розстібаю ґудзики на його сорочці.

– Дуже скучила, – видихає мені в губи смішок, а я вже вся вогнем горю.

Він потрібний мені – так сильно, що кожна клітинка мого тіла тремтить.

Припавши губами до моєї шиї, повільно повзе язиком униз. Цілує ключицю, перемикає увагу на груди. Затверділі соски ниють. Я нетерпляче притискаюся до його голого торса, показую, що вже не маю сил терпіти. Хочу його до яскравих зірочок в очах.

Данило веде мене до кімнати. Впавши на ліжко, я піднімаюсь зверху нього. Язиком торкаюсь його голого торса: від шиї до пупка. Горбок на його ширинці збуджує. Я кладу руку, через тканину штанів гладжу ерегований член. Не пам'ятаю, щоб колись так сильно хотіла сексу як зараз. У всередині мене ніби щось зламалося, розлетілося на дрібні деталі – не зібрати докупи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍