Мішель Річмонд - Шлюбний договір

психологічні проблеми залишають слід на обличчі. Я бачу ознаки психологічного неблагополуччя на обличчі Джоанни: це і вена, що виступила зліва на лобі, і куточки вуст, що опустилися вниз, і зморшки під очима. Щось підказує мені, що їй потрібна допомога, але це – не моя справа. Внутрішній голос говорить, що треба встати і піти, але я не можу, тому що хочу почути те, що вона скаже. Дізнатися правду про «Договір». Я все ще сподіваюся, що ми з Еліс зможемо якось вийти з нього. Може бути, занепокоєння Джоанни, зміни в її обличчі, в тілі і в голосі – прямий наслідок того, що вона є членом «Договору»? Якщо так, то я не хочу, щоби те ж саме відбулося з Еліс.

Я йду до кіоску, де продають хот-доги на паличці, беру два хот-доги і дві склянки лимонаду. Потім несу тацю до столика Джоанни.

Джоанна піднімає очі від телефону, вена на лобі пульсує.

– Джейку, – каже вона.

Не «друг», а просто «Джейк». Голос її звучить стомлено. Але у виснаженому погляді я бачу дещо ще. Радість. І мені стає спокійніше.

– Хот-дог будеш?

– Зовсім необов’язково було, – каже вона, однак бере хот-дог і відкушує від нього великий шматок.

Потім вставляє соломинку в кришку пластянки і жадібно п’є.

– Я вже думала, ти не прийдеш.

– Прийшов.

– Якби ти був розумнішим, то не прийшов би. Хоча я рада, що ти тут.

Вона кладе руки на стіл. Я ледве стримуюся від того, щоб не заглянути під стіл, адже саме за розташуванням ніг, а не рук, можна зрозуміти, що саме відчуває людина. У Джоанни довгі нігті, нафарбовані блискучим рожевим лаком. У коледжі вони у неї були короткі і без лаку.

– У що ми вплуталися, Джейку?

– Я сподівався, ти мені розкажеш.

– Коли я побачила тебе на віллі «Карина», мені захотілося прошепотіти тобі, щоби ти тікав звідти не озираючись, але було вже надто пізно. І в той же час я була рада бачити тебе. Це в мені говорив егоїзм, адже мені було так самотньо.

– Ти сказала, що мені краще сюди не приходити. Але чому?

Джоанна крутить у руках телефон – обмірковує, що сказати. Я аж відчуваю, як вона складає фрази в голові.

– У «Договорі» мені не довіряють, Джейку. Якщо нас побачать разом, буде погано. Обом.

– У якому сенсі погано?

– Я чула, Еліс побувала у Фернлі.

– Ти маєш на увазі те місце в пустелі?

– Я теж там була. – Вона здригається. – Першого разу усе було не так жахливо. Так, соромно, так, незрозуміло, але стерпно.

– А потім?

– Потім стало гірше.

Ця ухильність дратує.

– Наскільки гірше?

Джоанна випрямляється на стільці. Я знову відчуваю, що вона розмірковує про відповідь.

– Просто зроби все, що тільки в твоїх силах, щоби Еліс не потрапила туди знову.

– А тебе як змогли в усе це втягнути?

Те ж саме невинне питання мені могли би поставити Хуанг, Евелін або Ян.

– Правду сказати? – Голос Джоанни звучить різко. – Почалося все з дурної аварії. Я поспішала на роботу. Почався дощ, дорога була слизька. Мене підрізав «порше», зачепив мені передній бампер, машина завиляла. Прокинулася я в лікарні. Поки я була без свідомості, мені снився дуже яскравий сон. Не в сенсі кольору і картинки. Це було щось на кшталт прозріння. Так буває, коли з тобою відбувається щось таке, від чого все попереднє життя постає в іншому світлі. І стає абсолютно ясно, як жити далі або хоча б у якому напрямку рухатися. Я раптом зрозуміла, що в останні кілька років моє життя було суцільним непорозумінням. Навчання, незакінчена дисертація, безглузда квартира – все було помилкою. Я просто витрачала час намарно.

– Ти сильно постраждала?

– Струс мозку, шви, зламане ребро, перелом таза. Мені ще дуже пощастило. Ти ось знав, що є всього два види перелому, які можуть привести до смерті? Перелом тазу – один з них.

– Ні. А другий?

– Перелом стегна. Ну так от, я все лежала і намагалася згадати той сон, і тут у палату увійшов лікар. Сказав, що його звуть Ніл Чарлз. Потім почав ставити мені питання, дуже особисті. Ну, щоби з’ясувати, якої міри тяжкості у мене струс і чи відійшла я від шоку. Я тоді ще не дуже добре тямила через ліки. Він став заповнювати всякі бланки, питати, чим я хворіла, чи я палю, п’ю, чи є алергія, чи займаюся спортом, чи живу статевим життям. Потім медсестра допомогла мені зняти халат. Вона стояла біля ліжка і тримала мене за руку, поки Ніл оглядав усі синці, подряпини, порізи. Коли він торкався мене своїми великими теплими долонями, у мене виникало дивне відчуття, ніби він бачить не тільки фізичні, але і всі мої душевні травми. Я була вся в якихось дротах і під крапельницею, і від цього виникло таке відчуття, що я прив’язана і не можу втекти, але мені це навіть сподобалося. Не буду втомлювати тебе подробицями, Джейку. Словом, ми одружилися. Кармел-бай-зе-Сі, купа гостей, струнний квартет. Моє життя змінилося на сто вісімдесят градусів.

– По-моєму, здорово.

– Насправді ні, Джейку. Виявилося, що мій яскравий сон був помилковим прозрінням. Тепер-то я розумію, що на той час я вже змінила своє життя. Уже прийняла правильне рішення і зробила болючий, але необхідний вибір. Я отримувала науковий ступінь із психіатрії. Так, було важко, так, я влізла в іпотеку, але не треба було мені нічого кидати. Це Ніл вирішив, що я «занадто розумна, щоби бути психіатром».

– Що вже говорити про нас, скромних психологів, – посміхаюся я.

– Ніл помилявся. Він умовив мене змінити психіатрію на бізнес-адміністрування і піти працювати в Schwab, але я тільки потім зрозуміла, що у нього просто дуже сильне упередження проти психіатрії. Коротше кажучи, через кілька місяців після нашої зустрічі я кинула психіатрію і поступила в школу бізнесу.

– Дуже шкода! Ти була б відмінним фахівцем.

– Шкода, тебе там не було, відрадив би.

Я кидаю погляд під стіл. Носки її туфель спрямовані в мій бік.

– А ще я хотіла дітей.

– Так, пам’ятаю, цілу ораву.

– Так ось, цього не буде.

– Мені шкода, – кажу я, не знаючи, на що вона хилить.

– Мені теж. Я була вагітна. Я можу мати дітей. Але